Відмінності між версіями «Чоловік, що розумів бесіду звірів (українська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
 
(Не показані 2 проміжні версії цього користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
[[Категорія:українська народна казка]]
+
Був собі бідний [[чоловік]]. Йшов він раз в лісі дорогою. І дивиться: вогонь горить! над дорогою, а в тім вогні так як би колесо таке велике: там вуж кричить у тім вогню. [[Чоловік]] підійшов, став, і маркотно му ся зробило, що той вуж пищить у вогні, а не може з того вогню. І жаль єму зробився. Взяв він палку, до того вужа запхав її. Вуж по тій палці виліз та й на шию вчепився тому хлопові. Йде [[чоловік]] гет далі, каже сам до себе:
  
 +
— Е, я біду надибав.
  
 +
Вийшли у поле. Вуж бачить, що єму вже в полі зле — без ліса не може жити він — каже до того [[чоловік]]а:
  
[[Категорія:Казки про чоловіка]]
+
— Чекай, — каже, — я тут злізу, а ти тут чекай на тім місці, я ту прийду до тебе і щось собі таке принесу, що ти будеш знати все, що ся де робить.
  
[[Категорія:Казки про панів]]
 
 
 
 
ЧОЛОВІК, ЩО РОЗУМІВ БЕСІДУ ЗВІРІВ
 
 
 
Був собі бідний [[чоловік]]. Йшов він раз в лісі дорогою. І дивиться: вогонь горить! над дорогою, а в тім вогні так як би колесо таке велике: там вуж кричить у тім вогню. [[Чоловік]] підійшов, став, і маркотно му ся зробило, що той вуж пищить у вогні, а не може з того вогню. І жаль єму зробився. Взяв він палку, до того вужа запхав її. Вуж по тій палці виліз та й на шию вчепився тому хлопові. Йде [[чоловік]] гет далі, каже сам до себе:
 
— Е, я біду надибав.
 
Вийшли у поле. Вуж бачить, що єму вже в полі зле — без ліса не може жити він —
 
каже до того [[чоловік]]а:
 
— Чекай, — каже, — я тут злізу, а ти тут чекай на тім місці, я ту прийду до тебе і щось собі таке принесу, що ти будеш знати все, що ся де робить.
 
 
Приніс вуж таке зернятко і дає єму. Та й розійшлися.
 
Приніс вуж таке зернятко і дає єму. Та й розійшлися.
 
Бачить хлоп у полі дуб стоїть, більше нема нічого, йно їден дуб. Ліг він під тим
 
Бачить хлоп у полі дуб стоїть, більше нема нічого, йно їден дуб. Ліг він під тим
 
дубом, І на дубі сидить ворона молода і стара. Та молода кричить до старої:
 
дубом, І на дубі сидить ворона молода і стара. Та молода кричить до старої:
 +
 
— Дай їсти мені!
 
— Дай їсти мені!
 +
 
А стара ворона каже:
 
А стара ворона каже:
 +
 
— Що я тобі дам їсти, я не маю що! Чекай, тут [[пан]] приїде, будуть ночувати, то вони привезуть всього, будеш мати, що їсти.
 
— Що я тобі дам їсти, я не маю що! Чекай, тут [[пан]] приїде, будуть ночувати, то вони привезуть всього, будеш мати, що їсти.
 +
 
Допіру акурат той [[пан]] приїздить, і діти, і жінка, і кухня, всьо. Поставили стіл, їдять, п’юють, забавляються.
 
Допіру акурат той [[пан]] приїздить, і діти, і жінка, і кухня, всьо. Поставили стіл, їдять, п’юють, забавляються.
 +
 
— Нам тут вигідно, — каже [[пан]], — будем тут ночувати. І стеляться під тим дубом.
 
— Нам тут вигідно, — каже [[пан]], — будем тут ночувати. І стеляться під тим дубом.
 +
 
А хлоп, що під дубом був, каже:
 
А хлоп, що під дубом був, каже:
 +
 
— Ні, ви тут не лягайте спати! Лягайте собі далі на полі далеко.
 
— Ні, ви тут не лягайте спати! Лягайте собі далі на полі далеко.
 +
 
Полягали на полі, сплять — той дуб уночі тарах! тарах! тарах! та й мельк! Та й вернувся в поле. Впав, а ті рано повставали, Бог їх виратував. І вже [[пан]] того хлопа не покинув, вже взяв з собою, бо він охоронив єго від біди.
 
Полягали на полі, сплять — той дуб уночі тарах! тарах! тарах! та й мельк! Та й вернувся в поле. Впав, а ті рано повставали, Бог їх виратував. І вже [[пан]] того хлопа не покинув, вже взяв з собою, бо він охоронив єго від біди.
 
По якімсь часі [[пан]] знов поїхав в дорогу. І за ним пішло два пси, їден маленький вдома зістався, в покою. Десь там [[пан]] бавився, може, місяць, ще тиждень в дорозі, а льокай обікрав того [[пан]]а. Забрав гроші, срібло, всьо. [[Пан]] приїхав, а єму кажуть, що єго обікрали.
 
По якімсь часі [[пан]] знов поїхав в дорогу. І за ним пішло два пси, їден маленький вдома зістався, в покою. Десь там [[пан]] бавився, може, місяць, ще тиждень в дорозі, а льокай обікрав того [[пан]]а. Забрав гроші, срібло, всьо. [[Пан]] приїхав, а єму кажуть, що єго обікрали.
 
Раз сидять всі, вечеряють, той [[чоловік]] сидить із ними. Собаки, що приїхали з [[пан]]ом, того маленького під столом кусають і кажуть:
 
Раз сидять всі, вечеряють, той [[чоловік]] сидить із ними. Собаки, що приїхали з [[пан]]ом, того маленького під столом кусають і кажуть:
 +
 
— Господар поїхав, ти тут був і давись, щоб вкрали!
 
— Господар поїхав, ти тут був і давись, щоб вкрали!
 +
 
Хлоп слухає і розуміє, що говорять ті собаки.
 
Хлоп слухає і розуміє, що говорять ті собаки.
 
А той маленький собачка, що зістався у покою, каже:
 
А той маленький собачка, що зістався у покою, каже:
 +
 
— Що я винен тому, то льокай вкрав. Там у гною за стайнею лежать ті гроші, ідіть та візьміть!
 
— Що я винен тому, то льокай вкрав. Там у гною за стайнею лежать ті гроші, ідіть та візьміть!
 +
 
[[Чоловік]] каже [[пан]]ові:
 
[[Чоловік]] каже [[пан]]ові:
 +
 
— Ходіть за мною. Пішли до гною.
 
— Ходіть за мною. Пішли до гною.
 
— Тут копайте!
 
— Тут копайте!
 +
 
І викопали всі гроші, [[пан]]ові віддали.
 
І викопали всі гроші, [[пан]]ові віддали.
 
Той [[чоловік]] знав все, що йно птиця котра каже. А [[пан]]і з своїм [[чоловік]]ом добре не жила. Де би він, [[пан]], не поїхав, то [[пан]]і мала іншого собі там коханця.
 
Той [[чоловік]] знав все, що йно птиця котра каже. А [[пан]]і з своїм [[чоловік]]ом добре не жила. Де би він, [[пан]], не поїхав, то [[пан]]і мала іншого собі там коханця.
Рядок 44: Рядок 48:
 
середині І [[пан]] взяв нагайку, добре вибив, і вже потім слухала.
 
середині І [[пан]] взяв нагайку, добре вибив, і вже потім слухала.
 
Ну, то вже ті буде кінець.
 
Ну, то вже ті буде кінець.
 +
 +
[[Категорія:українська народна казка]]
 +
 +
 +
 +
{{Казка про чоловіка}}
 +
 +
[[Категорія:Казки про панів]]
  
  

Поточна версія на 11:18, 13 березня 2014

Був собі бідний чоловік. Йшов він раз в лісі дорогою. І дивиться: вогонь горить! над дорогою, а в тім вогні так як би колесо таке велике: там вуж кричить у тім вогню. Чоловік підійшов, став, і маркотно му ся зробило, що той вуж пищить у вогні, а не може з того вогню. І жаль єму зробився. Взяв він палку, до того вужа запхав її. Вуж по тій палці виліз та й на шию вчепився тому хлопові. Йде чоловік гет далі, каже сам до себе:

— Е, я біду надибав.

Вийшли у поле. Вуж бачить, що єму вже в полі зле — без ліса не може жити він — каже до того чоловіка:

— Чекай, — каже, — я тут злізу, а ти тут чекай на тім місці, я ту прийду до тебе і щось собі таке принесу, що ти будеш знати все, що ся де робить.

Приніс вуж таке зернятко і дає єму. Та й розійшлися. Бачить хлоп у полі дуб стоїть, більше нема нічого, йно їден дуб. Ліг він під тим дубом, І на дубі сидить ворона молода і стара. Та молода кричить до старої:

— Дай їсти мені!

А стара ворона каже:

— Що я тобі дам їсти, я не маю що! Чекай, тут пан приїде, будуть ночувати, то вони привезуть всього, будеш мати, що їсти.

Допіру акурат той пан приїздить, і діти, і жінка, і кухня, всьо. Поставили стіл, їдять, п’юють, забавляються.

— Нам тут вигідно, — каже пан, — будем тут ночувати. І стеляться під тим дубом.

А хлоп, що під дубом був, каже:

— Ні, ви тут не лягайте спати! Лягайте собі далі на полі далеко.

Полягали на полі, сплять — той дуб уночі тарах! тарах! тарах! та й мельк! Та й вернувся в поле. Впав, а ті рано повставали, Бог їх виратував. І вже пан того хлопа не покинув, вже взяв з собою, бо він охоронив єго від біди. По якімсь часі пан знов поїхав в дорогу. І за ним пішло два пси, їден маленький вдома зістався, в покою. Десь там пан бавився, може, місяць, ще тиждень в дорозі, а льокай обікрав того пана. Забрав гроші, срібло, всьо. Пан приїхав, а єму кажуть, що єго обікрали. Раз сидять всі, вечеряють, той чоловік сидить із ними. Собаки, що приїхали з паном, того маленького під столом кусають і кажуть:

— Господар поїхав, ти тут був і давись, щоб вкрали!

Хлоп слухає і розуміє, що говорять ті собаки. А той маленький собачка, що зістався у покою, каже:

— Що я винен тому, то льокай вкрав. Там у гною за стайнею лежать ті гроші, ідіть та візьміть!

Чоловік каже панові:

— Ходіть за мною. Пішли до гною. — Тут копайте!

І викопали всі гроші, панові віддали. Той чоловік знав все, що йно птиця котра каже. А пані з своїм чоловіком добре не жила. Де би він, пан, не поїхав, то пані мала іншого собі там коханця. Півень був і сорок курей. Та й той хлоп каже панові: — Півень кілько курей має і всім раду дає, а ти, пане, своїй жінці не хочеш дати ради... Возьми нагайки, вибий її, а буде добре. Півень вийшов, ту курку сюди, ту курку туди, ту курку сюди, а сам став в середині І пан взяв нагайку, добре вибив, і вже потім слухала. Ну, то вже ті буде кінець.



Записано Осипом Роздольським у с.Берлин (сучасної Львівської обл.), у Кіндрата Сторожука, серпень 1894 р. Стиль запису збережено.