Відмінності між версіями «Чоловік, що розумів бесіду звірів (українська народна казка)»
Bogdana (обговорення | внесок) |
|||
(Не показані 2 проміжні версії цього користувача) | |||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
− | [[ | + | Був собі бідний [[чоловік]]. Йшов він раз в лісі дорогою. І дивиться: вогонь горить! над дорогою, а в тім вогні так як би колесо таке велике: там вуж кричить у тім вогню. [[Чоловік]] підійшов, став, і маркотно му ся зробило, що той вуж пищить у вогні, а не може з того вогню. І жаль єму зробився. Взяв він палку, до того вужа запхав її. Вуж по тій палці виліз та й на шию вчепився тому хлопові. Йде [[чоловік]] гет далі, каже сам до себе: |
+ | — Е, я біду надибав. | ||
+ | Вийшли у поле. Вуж бачить, що єму вже в полі зле — без ліса не може жити він — каже до того [[чоловік]]а: | ||
− | + | — Чекай, — каже, — я тут злізу, а ти тут чекай на тім місці, я ту прийду до тебе і щось собі таке принесу, що ти будеш знати все, що ся де робить. | |
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
− | |||
Приніс вуж таке зернятко і дає єму. Та й розійшлися. | Приніс вуж таке зернятко і дає єму. Та й розійшлися. | ||
Бачить хлоп у полі дуб стоїть, більше нема нічого, йно їден дуб. Ліг він під тим | Бачить хлоп у полі дуб стоїть, більше нема нічого, йно їден дуб. Ліг він під тим | ||
дубом, І на дубі сидить ворона молода і стара. Та молода кричить до старої: | дубом, І на дубі сидить ворона молода і стара. Та молода кричить до старої: | ||
+ | |||
— Дай їсти мені! | — Дай їсти мені! | ||
+ | |||
А стара ворона каже: | А стара ворона каже: | ||
+ | |||
— Що я тобі дам їсти, я не маю що! Чекай, тут [[пан]] приїде, будуть ночувати, то вони привезуть всього, будеш мати, що їсти. | — Що я тобі дам їсти, я не маю що! Чекай, тут [[пан]] приїде, будуть ночувати, то вони привезуть всього, будеш мати, що їсти. | ||
+ | |||
Допіру акурат той [[пан]] приїздить, і діти, і жінка, і кухня, всьо. Поставили стіл, їдять, п’юють, забавляються. | Допіру акурат той [[пан]] приїздить, і діти, і жінка, і кухня, всьо. Поставили стіл, їдять, п’юють, забавляються. | ||
+ | |||
— Нам тут вигідно, — каже [[пан]], — будем тут ночувати. І стеляться під тим дубом. | — Нам тут вигідно, — каже [[пан]], — будем тут ночувати. І стеляться під тим дубом. | ||
+ | |||
А хлоп, що під дубом був, каже: | А хлоп, що під дубом був, каже: | ||
+ | |||
— Ні, ви тут не лягайте спати! Лягайте собі далі на полі далеко. | — Ні, ви тут не лягайте спати! Лягайте собі далі на полі далеко. | ||
+ | |||
Полягали на полі, сплять — той дуб уночі тарах! тарах! тарах! та й мельк! Та й вернувся в поле. Впав, а ті рано повставали, Бог їх виратував. І вже [[пан]] того хлопа не покинув, вже взяв з собою, бо він охоронив єго від біди. | Полягали на полі, сплять — той дуб уночі тарах! тарах! тарах! та й мельк! Та й вернувся в поле. Впав, а ті рано повставали, Бог їх виратував. І вже [[пан]] того хлопа не покинув, вже взяв з собою, бо він охоронив єго від біди. | ||
По якімсь часі [[пан]] знов поїхав в дорогу. І за ним пішло два пси, їден маленький вдома зістався, в покою. Десь там [[пан]] бавився, може, місяць, ще тиждень в дорозі, а льокай обікрав того [[пан]]а. Забрав гроші, срібло, всьо. [[Пан]] приїхав, а єму кажуть, що єго обікрали. | По якімсь часі [[пан]] знов поїхав в дорогу. І за ним пішло два пси, їден маленький вдома зістався, в покою. Десь там [[пан]] бавився, може, місяць, ще тиждень в дорозі, а льокай обікрав того [[пан]]а. Забрав гроші, срібло, всьо. [[Пан]] приїхав, а єму кажуть, що єго обікрали. | ||
Раз сидять всі, вечеряють, той [[чоловік]] сидить із ними. Собаки, що приїхали з [[пан]]ом, того маленького під столом кусають і кажуть: | Раз сидять всі, вечеряють, той [[чоловік]] сидить із ними. Собаки, що приїхали з [[пан]]ом, того маленького під столом кусають і кажуть: | ||
+ | |||
— Господар поїхав, ти тут був і давись, щоб вкрали! | — Господар поїхав, ти тут був і давись, щоб вкрали! | ||
+ | |||
Хлоп слухає і розуміє, що говорять ті собаки. | Хлоп слухає і розуміє, що говорять ті собаки. | ||
А той маленький собачка, що зістався у покою, каже: | А той маленький собачка, що зістався у покою, каже: | ||
+ | |||
— Що я винен тому, то льокай вкрав. Там у гною за стайнею лежать ті гроші, ідіть та візьміть! | — Що я винен тому, то льокай вкрав. Там у гною за стайнею лежать ті гроші, ідіть та візьміть! | ||
+ | |||
[[Чоловік]] каже [[пан]]ові: | [[Чоловік]] каже [[пан]]ові: | ||
+ | |||
— Ходіть за мною. Пішли до гною. | — Ходіть за мною. Пішли до гною. | ||
— Тут копайте! | — Тут копайте! | ||
+ | |||
І викопали всі гроші, [[пан]]ові віддали. | І викопали всі гроші, [[пан]]ові віддали. | ||
Той [[чоловік]] знав все, що йно птиця котра каже. А [[пан]]і з своїм [[чоловік]]ом добре не жила. Де би він, [[пан]], не поїхав, то [[пан]]і мала іншого собі там коханця. | Той [[чоловік]] знав все, що йно птиця котра каже. А [[пан]]і з своїм [[чоловік]]ом добре не жила. Де би він, [[пан]], не поїхав, то [[пан]]і мала іншого собі там коханця. | ||
Рядок 44: | Рядок 48: | ||
середині І [[пан]] взяв нагайку, добре вибив, і вже потім слухала. | середині І [[пан]] взяв нагайку, добре вибив, і вже потім слухала. | ||
Ну, то вже ті буде кінець. | Ну, то вже ті буде кінець. | ||
+ | |||
+ | [[Категорія:українська народна казка]] | ||
+ | |||
+ | |||
+ | |||
+ | {{Казка про чоловіка}} | ||
+ | |||
+ | [[Категорія:Казки про панів]] | ||
Поточна версія на 11:18, 13 березня 2014
Був собі бідний чоловік. Йшов він раз в лісі дорогою. І дивиться: вогонь горить! над дорогою, а в тім вогні так як би колесо таке велике: там вуж кричить у тім вогню. Чоловік підійшов, став, і маркотно му ся зробило, що той вуж пищить у вогні, а не може з того вогню. І жаль єму зробився. Взяв він палку, до того вужа запхав її. Вуж по тій палці виліз та й на шию вчепився тому хлопові. Йде чоловік гет далі, каже сам до себе:
— Е, я біду надибав.
Вийшли у поле. Вуж бачить, що єму вже в полі зле — без ліса не може жити він — каже до того чоловіка:
— Чекай, — каже, — я тут злізу, а ти тут чекай на тім місці, я ту прийду до тебе і щось собі таке принесу, що ти будеш знати все, що ся де робить.
Приніс вуж таке зернятко і дає єму. Та й розійшлися. Бачить хлоп у полі дуб стоїть, більше нема нічого, йно їден дуб. Ліг він під тим дубом, І на дубі сидить ворона молода і стара. Та молода кричить до старої:
— Дай їсти мені!
А стара ворона каже:
— Що я тобі дам їсти, я не маю що! Чекай, тут пан приїде, будуть ночувати, то вони привезуть всього, будеш мати, що їсти.
Допіру акурат той пан приїздить, і діти, і жінка, і кухня, всьо. Поставили стіл, їдять, п’юють, забавляються.
— Нам тут вигідно, — каже пан, — будем тут ночувати. І стеляться під тим дубом.
А хлоп, що під дубом був, каже:
— Ні, ви тут не лягайте спати! Лягайте собі далі на полі далеко.
Полягали на полі, сплять — той дуб уночі тарах! тарах! тарах! та й мельк! Та й вернувся в поле. Впав, а ті рано повставали, Бог їх виратував. І вже пан того хлопа не покинув, вже взяв з собою, бо він охоронив єго від біди. По якімсь часі пан знов поїхав в дорогу. І за ним пішло два пси, їден маленький вдома зістався, в покою. Десь там пан бавився, може, місяць, ще тиждень в дорозі, а льокай обікрав того пана. Забрав гроші, срібло, всьо. Пан приїхав, а єму кажуть, що єго обікрали. Раз сидять всі, вечеряють, той чоловік сидить із ними. Собаки, що приїхали з паном, того маленького під столом кусають і кажуть:
— Господар поїхав, ти тут був і давись, щоб вкрали!
Хлоп слухає і розуміє, що говорять ті собаки. А той маленький собачка, що зістався у покою, каже:
— Що я винен тому, то льокай вкрав. Там у гною за стайнею лежать ті гроші, ідіть та візьміть!
— Ходіть за мною. Пішли до гною. — Тут копайте!
І викопали всі гроші, панові віддали. Той чоловік знав все, що йно птиця котра каже. А пані з своїм чоловіком добре не жила. Де би він, пан, не поїхав, то пані мала іншого собі там коханця. Півень був і сорок курей. Та й той хлоп каже панові: — Півень кілько курей має і всім раду дає, а ти, пане, своїй жінці не хочеш дати ради... Возьми нагайки, вибий її, а буде добре. Півень вийшов, ту курку сюди, ту курку туди, ту курку сюди, а сам став в середині І пан взяв нагайку, добре вибив, і вже потім слухала. Ну, то вже ті буде кінець.
Записано Осипом Роздольським у с.Берлин (сучасної Львівської обл.), у Кіндрата
Сторожука, серпень 1894 р.
Стиль запису збережено.