Відмінності між версіями «Що шукав, те й знайшов (Болгарська народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) (Створена сторінка: {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Болгарські ...) |
Bogdan (обговорення | внесок) |
||
Рядок 1: | Рядок 1: | ||
+ | Якось крутився біля кошари старий вовк — хотів щось украсти. Аж ось вийшла з кошари вівця і почала пастись. Побачив її вовк, підійшов та й каже: | ||
+ | |||
+ | — Чуєш, овечко, я тебе з’їм! | ||
+ | |||
+ | Спочатку вівця злякалася, але подумала та й каже: | ||
+ | |||
+ | — Знаю, що з’їси мене, але ти зачекай, поки я натішуся цією травичкою. Довше подивишся на мене, апетит кращий буде. | ||
+ | |||
+ | — Гаразд! — сказав вовк і солодко облизався. | ||
+ | |||
+ | І от почала вівця підстрибувати та гратися, спочатку помаленьку, потім швидше, швидше і так стрибала, що вовк і не помітив, як вона вскочила в кошару. Вовк аж нестямився од злості — як же це могло статися, що вівця сама попалась йому в лапи, а тоді обдурила його? | ||
+ | |||
+ | Лютий побіг він до лісу. Там у видолинку побачив козу, що ласувала листочками та жолудями. | ||
+ | |||
+ | «Ха,— засміявся вовк,— вівця мене обдурила, а козі не вдасться!» Побіг і скоро наздогнав її. | ||
+ | |||
+ | — Підійди ближче, кізонько, я тебе з’їм. | ||
+ | |||
+ | Злякалася коза, як побачила налиті кров’ю вовкові очі, та й каже: | ||
+ | |||
+ | — Знаю, вовче, знаю: я в твоїх лапах. Тільки прошу тебе, дозволь мені вискочити на оте каміння й заспівати, дай порадіти востаннє, а ти подивишся, посмієшся, зголоднієш і любесенько з’їси мене. | ||
+ | |||
+ | Вовк погодився. А каміння те було серед страшних ям. | ||
+ | |||
+ | Стрибнула коза на один камінь, тоді перескочила на другий, третій і, поки вовк розкумекав, у чім річ, коза вже щезла за горбом. | ||
+ | |||
+ | Втратив дурний вовк і козу. Сердитий-пресердитий подався світ за очі. Вийшов на галявину, коли бачить: ослик пасеться. | ||
+ | |||
+ | — Гей, осле,— закричав вовк,— я з голоду вмираю! Двоє мене обдурили, але тебе вже я з’їм. | ||
+ | |||
+ | — Ой, вовчику, я оце недавно втік од поганого хазяїна — решето зробив він з моєї спини. Надумався сам себе порятувати. Я такий радий, що стрів тебе, що ти зразу з’їси мене. Але спершу похвалюся новиною. Учора розносили указ про ослів, і всім нам причепили по одному до кожного копита. А я, дурний осел, ніяк не можу прочитати, що воно там написано в тому указі. Може, ти, вовче, прочитаєш? | ||
+ | |||
+ | — Повернися — побачу! — мовив вовк. | ||
+ | |||
+ | Ослик підняв одну ногу, другу, а вовк, що не знав ніякого письма, поклацав зубами по підковах та й каже: | ||
+ | |||
+ | — В указі говориться, що старим вовкам належать молоді вівці, молодшим — старші; на підкові один гвіздок, два, три... | ||
+ | |||
+ | І почав рахувати. А ослик як брикне його щосили по голові, так вовк одразу і впав на землю, а ослик тоді втік. | ||
+ | |||
+ | Прийшов вовк до тями, роззирнувся, згадав усі свої невдачі і почав себе лаяти: «Вівцю знайшов — та обдурила мене і втекла; знайшов козу — і та підманула мене. Аж якийсь осел — і той піддурив мене, та ще й голову мені розбив. Чи мені, голодному й старому вовкові, треба були пісні й танці або чиїсь укази? Батько мій був неписьменний, не вмів читати, не любив, щоб йому танцювали й співали, зате ж він ніколи не .ходив голодний. Хоч би це хто добре набив мене і не казав би, за що!» | ||
+ | |||
+ | Поки вовк отак приказував, з кущів вискочив вівчар і ну молотити вовка палицею. Ледве втік той від страшних ударів. Прибіг у ліс та й каже собі: «Що шукав, те й знайшов». | ||
Версія за 16:13, 12 листопада 2013
Якось крутився біля кошари старий вовк — хотів щось украсти. Аж ось вийшла з кошари вівця і почала пастись. Побачив її вовк, підійшов та й каже:
— Чуєш, овечко, я тебе з’їм!
Спочатку вівця злякалася, але подумала та й каже:
— Знаю, що з’їси мене, але ти зачекай, поки я натішуся цією травичкою. Довше подивишся на мене, апетит кращий буде.
— Гаразд! — сказав вовк і солодко облизався.
І от почала вівця підстрибувати та гратися, спочатку помаленьку, потім швидше, швидше і так стрибала, що вовк і не помітив, як вона вскочила в кошару. Вовк аж нестямився од злості — як же це могло статися, що вівця сама попалась йому в лапи, а тоді обдурила його?
Лютий побіг він до лісу. Там у видолинку побачив козу, що ласувала листочками та жолудями.
«Ха,— засміявся вовк,— вівця мене обдурила, а козі не вдасться!» Побіг і скоро наздогнав її.
— Підійди ближче, кізонько, я тебе з’їм.
Злякалася коза, як побачила налиті кров’ю вовкові очі, та й каже:
— Знаю, вовче, знаю: я в твоїх лапах. Тільки прошу тебе, дозволь мені вискочити на оте каміння й заспівати, дай порадіти востаннє, а ти подивишся, посмієшся, зголоднієш і любесенько з’їси мене.
Вовк погодився. А каміння те було серед страшних ям.
Стрибнула коза на один камінь, тоді перескочила на другий, третій і, поки вовк розкумекав, у чім річ, коза вже щезла за горбом.
Втратив дурний вовк і козу. Сердитий-пресердитий подався світ за очі. Вийшов на галявину, коли бачить: ослик пасеться.
— Гей, осле,— закричав вовк,— я з голоду вмираю! Двоє мене обдурили, але тебе вже я з’їм.
— Ой, вовчику, я оце недавно втік од поганого хазяїна — решето зробив він з моєї спини. Надумався сам себе порятувати. Я такий радий, що стрів тебе, що ти зразу з’їси мене. Але спершу похвалюся новиною. Учора розносили указ про ослів, і всім нам причепили по одному до кожного копита. А я, дурний осел, ніяк не можу прочитати, що воно там написано в тому указі. Може, ти, вовче, прочитаєш?
— Повернися — побачу! — мовив вовк.
Ослик підняв одну ногу, другу, а вовк, що не знав ніякого письма, поклацав зубами по підковах та й каже:
— В указі говориться, що старим вовкам належать молоді вівці, молодшим — старші; на підкові один гвіздок, два, три...
І почав рахувати. А ослик як брикне його щосили по голові, так вовк одразу і впав на землю, а ослик тоді втік.
Прийшов вовк до тями, роззирнувся, згадав усі свої невдачі і почав себе лаяти: «Вівцю знайшов — та обдурила мене і втекла; знайшов козу — і та підманула мене. Аж якийсь осел — і той піддурив мене, та ще й голову мені розбив. Чи мені, голодному й старому вовкові, треба були пісні й танці або чиїсь укази? Батько мій був неписьменний, не вмів читати, не любив, щоб йому танцювали й співали, зате ж він ніколи не .ходив голодний. Хоч би це хто добре набив мене і не казав би, за що!»
Поки вовк отак приказував, з кущів вискочив вівчар і ну молотити вовка палицею. Ледве втік той від страшних ударів. Прибіг у ліс та й каже собі: «Що шукав, те й знайшов».