Мулла, казг та яртигулак: (Туркменська народна казка)

Пішли якось дід із бабою поливати бавовну, а Яртигулак дома лишився.

Ще вдосвіта поприбирав у хаті, позамітав у дворі, а тоді заходився чистити казан, у якому баба варила плов та гарбузяну кашу.

Яртигулак так тер казан камінцем та ганчіркою, що мідний казан заблищав як сонце, а ганчірка від сажі та жиру стала чорніша ночі.

Раптом Яртигулак зачув на вулиці галас і відразу здогадався, що то репетує мулла, бо у всьому аулі так горлати вмів тільки мулла. З ганчіркою в руці Яртигулак поліз на дувал і побачив, що сивобородий мулла вхопив за комір якогось бідняка.

— Гляньте, правовірні, на цього злодія! Він украв у мене воду! — лементував мулла, тягнучи бідняка до казі.

За муллою вже бігла ціла юрма, вибіг і Яртигулак з двору. Вхопившись за полу якогось хлопчака, виліз йому на спину. Коли вони прибігли до двору казі, там уже було все село.

Казі сидів на килимі й допитував обірваного бідняка.

— Присягаюся,—виправдовувався той,—я не крав води. Вона сама попала мені в рота.

— Вах, аллах! — заголосив на весь двір мулла.— Ви чуєте, як хоче нас обдурити цей пройдисвіт, син брехуна, внук шельми і правнук шахрая! Випив, не питаючись, мою воду, а коли я звелів йому заплатити, цей бурлака, лахмітник, цей ледацюга показав мені гноття свого бруднючого халата!

Мулла так репетував, що біднякові не можна було й слова промовити.

Яртигулак сидів на шапці найвищого селянина. І хоч йому добре було все чути й бачити, навіть він ледве второпав, що там сталося.

А було ось що. Ішов здалеку бідняк до їхнього аулу. Прийшовши, ліг під високим дувалом відпочити. Мулла ж саме сидів у дворі й пив чай, а недопите вилив через дувал на дорогу. Бідняк спав, роззявивши рота, бо жарко було, і муллин чай попав йому прямо в горло.

Допетрали люди, як воно було, та й стали виправдовувати бідного чоловіка, а мулла вдався до судді й загорлав ще дужче:

— О найправдивіший із найцравдивіших! Ти ж сам чув, що це була навіть не вода, а найдухмяніший, найкращий зелений чай. Хто вкраде воду, тому рубають руку. Так хіба ж за крадіжку чаю не варто відрубати у цього пройдисвіта голову? Але я добрий і милостивий, я не хочу смерті. Хай заплатить мені або відробить!

Старий мулла, стомившись від крику й спеки, сів на килим казі, дістав білу хустку й почав витиратися нею. А потім, задоволений, погладив свою довгу бороду.

Переляканий бідняк зрозумів, що його хочуть покарати, і тільки позирав то на муллу, то на казі.

Мулла був родич і приятель казі, тому селяни погули та й замовкли. Адже вони теж чули приказку: «Собака знає, про що цуцик дзяволить».

Нарешті суддя розкрив книжку й почав шукати такий закон, за яким кривдника виправдовують, а невинного карають.

Яртигулак захотів побачити, як суддя вирішить цю справу, й, плигаючи з шапки на шапку, стрибнув муллі на завій. А потім помаленьку поліз по халату, поки не попав у кишеню, де лежала біла хустка.

Суддя звів голову й урочисто звернувся до мулли:

— Згідно з нашими законами і звичаями ти, високоповажаний мулло, повинен присягтися при всьому народі, що говорив тільки правду. Присягайся, але пам'ятай давню мудрість: у того, хто, присягаючись, каже неправду, почорніє вид!

Мулла зрозумів, що казі хитрує заодно з ним, і, щоб завдяки самій клятві запопасти наймита, звів до неба руки й урочистіше за казі промовив:

— Присягаюся небом, я говорив тільки правду і-готовий сказати сто разів: «Якщо я, присягаючись, збрехав, хай у мене почорніє вид».

Мулла сказав і поліз до кишені, щоб узяти хустку, бо піт котився з нього градом. Яртигулак, побачивши в кишені руку мулли, підсунув замість хустки свою брудну ганчірку.

Мулла витер обличчя, і всі засміялися. Нічого не розуміючи, мулла й далі ялозив ганчіркою свої щоки, аж поки вони стали чорні, мов казан.

Суддя хотів оголосити присуд, але всі реготали й тицяли пучками на муллу. Глянув казі на свого приятеля й отетерів.

— Аллах великий! Та ти ж чорний, мов шайтан! — вигукнув він і, схопившись руками за голову, кинувся мерщій із суду.

Мулла потер свої щоки долонею й побачив, що вони як сажа.

У нього аж в очах потемніло: адже він зганьбив себе навіки. Хто тепер повірить муллі, який привселюдно присягався на брехні?

Підтикавши поли халата, він дременув з двору, ніби джейран, за яким женуться хорти. Навздогін йому чувся крик:

— Агей, мулло, чому ж це в тебе вид почорнів?

Помилка створення мініатюри: Не вдалося зберегти мініатюру до місця призначення Казка про бідного
Гарний парубок (грецька народна казка) • Барвінок (грецька народна казка)