Дівчина та злий (українська народна казка)

Матеріал з Казки українською мовою
Перейти до: навігація, пошук

Був собі мельник і мав іно їдну дочку, і він завше був у млині, та й знав сі — дух святий при хаті — з сатаною.

Той сатана ему казав, жи б він єму щось записав, той мельник.

А мельник каже:

— Я тобі запишу коня.

Він каже:

— Я коня не хочу.

— Я тобі запишу корову.

— Я й корови не хочу. — Запиши мені, — каже, — свою дочку!

Він узяв і записав її. Мав їдну і тую записав.

— Приведи мені, — каже, — її серед ночи до млина.

Дівчина записана 300х354.jpg
Він зараз, той мельник, першої ночи післав ту свою дочку до млина.

— Бігай, — каже, — подивисі до млина, що там робить сі уночі!

Так до дочки каже. Але вона, перед тим як піти, узяла та умилася уночі і стала говорити Отче наш собі дорогою.

І прийшла вона до млина, і сатана не міг її як узяти.

Мельник знов ї післав на другу ніч, але вже не дав її в хаті умитисі, каже:

— Йди так, невмивана, а я йду по воду, потім сі умиєш.

А вона взяла та й дощівкою на дворі умила сі і пішла до млина допіру.

І сатана її знов не міг як узяти. От мельник ї сказав ще й на трету ніч іти. Взяв її випровадив з хати, жи б вона уже не умила сі. Але вона вийшла на дорогу та й там у фосі в калюжі знов умила сі і той сатана її не міг жадним правом узяти.

Допіру мельник каже до сатани:

— Я поїду до ліса по дрова та й покину її у лісі, то тоді уже собі возьмеш безпечно...

Він поїхав до ліса, нарубав фіру дров і став ув'язувати фіру.

Перекинув мотузком та й каже до дочки:

— Бігай, злапай за мотузок там і тримай.

І вона злапала за мотузок, стала притримувати, а він взяв сокирою і відтяв їй три пальці на правій руці.

Вона стала кричати, мельник добув з кишені хустину, але замість того, що мав зав'язати ї руку, то взяв, зав'язав нею очі, а сам забравсі, поїхав додому, покинувши її у лісі.

Але вона узяла, двома пальцями зробила хрест з крові на лобі і на животі, і сатана знов її не міг узяти.

Бідна дівчина знайшла дупло у лісі, залізла у те дупло і там сиділа.

Ади раз було полювання, і графів син прийшов до теї липи і ї зувидів.

Вона була дуже файна. Він взяв бричку та й привіз додому.

Прожили вони щось мало не рік з нею. Але сталося так, з єго дід умер і він мусів виїхати на похорон, а дівчину зіставив своїм батькам, казавши їм:

— Нехай вона буде, поки я не приїду назад. А вона була в тяжи від него.

На четвертий день, як він виїхав, вона привела хлопця, той хлопець мав на лобі місяць, а на животі зорю. І старому графові то сі дуже подобало, та й він написав листа зара до свого сина, щоб він приїхав, та й післав хлопа з листом до него. А того хлопа в дорозі захопила ніч і він вступив до коршми переночувати.

А там якраз сидів той самий мельник, що свою дочку сатані хотів віддати.

Він став сі того чоловіка питати, що йшов з листом:

— Де ви йдете? Він єму розказав, як то стало сі, що таку й таку дівку найшов у лісі графський син, уже буде рік, але він саме виїхав до свого діда на похорон, а та дівка привела хлопця, що має з лобі місяць, а на животі зорю, і старий граф написав листа до свого сина, а я йду з тим листом.

Та й мельник каже: — От, як маєте у коршмі ночувати, то йдіт до мене до хати та й переночуєте.

Взяв того хлопа і привів до свої хати, дав добре повечеряти і постелив єму:

— Лягайте спати! Але як позасипляли всі у хаті, той мельник засвітив, взяв листа потихеньку, перечитав кинув у п'єц, а сам написав по своєму:

"Вродила сі, але не знати, що привела: чи кота, чи барана". Листа запечатав і упхнув єму у кишеню назад потихеньку. На другий день хлоп устав, а мельник каже до него:

— Як будете йти назад, то уступіть знов, переночуєте у мене, вечерати вам не буду жалував дати. Хлоп каже: — От як маю де ходити, то уже, як ми по знакомості, то я знов прийду сюди на ніч.

Приніс він того листа до графого сина, той перечитав та й дуже засмутивсі і відписав назад зара:

— Що вродило сі, то вродило сі — нехай буди, поки я не приїду.

І забравсі хлоп, йде назад. Прийшов він назад до того самого мельника на ніч.

Дав той мельник знов єму повечеряти, постелив і полягали спати.

Але той хлоп заснув твердо мельник знов засвітив, потихеньку єму лист узяв, кинув у п'єц, а написав свого і кишеню назад всадив. У тому листі було:

"Як я приїду, щоб я її не застав, аби-сти її назад там завезли, звідки я її привіз".

Допіру хлоп устав знов врано, іде назад до свого пана. Приносить єму той лист. Як граф перечитав, зара взяв коні, запряг бричку і завіз ї назад до того самого дупла та й кинув.

Вона собі улізла у дупло зі своїм хлопцем і так собі жили у тім дуплі. А як графський син приїхав додому, став зара питатисі, де вона є.

А батько каже: — Як ти написав до мене, так я й зробив — відвіз її назад там.

Графський син сказав, що то неправда, і тоді вони вияснили оден другому, як той писав, а як той писав.

Тоді молодий граф запряг коней і поїхав по неї до лісу до того дупла — а вона сидить там і плаче. Тоді він узяв її на руки, заніс у карету і привіз назад додому.

Вони ся побрали і довго ще жили щасливо.


Записано Осипом Роздольським у с.Берлин (сучасної Львівської обл.), Василя Харчишина в грудні 1894 р. Стиль запису збережено.


Вовчик
Перегляди
Особисті інструменти