Ледача дівчина (польська народна казка)

У одної жінки була дочка. Звали її Кася. Була вона гарна й здорова, але страшенно ледача. Років до двадцяти сиділа на печі и нічого робити не хотіла, тільки спала або їла. Ніколи вона не вмивалася, не розчісувалась, волосся в неї було завжди розпатлане, розкудлане, і тому всі її називали ледачою Кудлою. Мати мусила сама поратися по хазяйству, бо якби вона чекала Кудли, то горщики завжди були б у сажі та в бруді, хата не заметена, корова не доспа. Не раз мати гнала доньку до роботи й казала їй:

— Ой, Кудло, вчися робити, бо тебе ж не король свататиме, а селянський спи. Накаже тобі хазяйнувати як слід і слухати не схоче, коли ти йому казатимеш, що в тебе ручки болять.

Але Кудла нічого не відповідала, переверталася па другий бік і спала собі далі.

Всі дівчата такого віку, як вона, давно вже повиходили заміж, а на Кудлу ніхто й глянути не хотів, бо кому потрібна така жінка, що й сорочки тобі не випере й їсти не зварить?

Тпмчасом Кудлі припав до серця однії молодий лісник, який жив недалечко від їхньої хати й частепько до них заходив,

Однієї ночі Кудла нишком устала, напнула на себе біле простирадло, точнісінько так, як ото малюють смерть, пішла до хатки, де жив лігшік. стала коло вікна й гукнула:

— Ти спиш?

— Ні.

— Казали бог і свята Ганна, щоб тії одружився з Кудлою. Чуєш — щоб ти з нею одружився!

І зникла, мов її іі не було.

Лісник з переляку не міг заснути до ранку. Вдосвіта схопився й пішов до Кудлиної хатн.

Зазирнув у вікно — бачить: вона лежить на печі, вмита, зачесана, рум’яна й мовчить, тільки дивиться так, ніби хоче його з'їсти очима.

«Що не кажи, а вона таки пригожа!» — подумав собі лісник, але нічого не сказав і пішов далі.

Наступної ночі в таку саму пору під лісниковою хатою знову з’явилася біла жінка п гукнула:

— Ти спиш?

— Ні.

— Казали бог і свята Ганна, щоб ти ожепився з Кудлою! Чуєш — щоб ти оженився, щоб ти оженився, бо як ні — зведу тебе зо світу.

Ліспик ще дужче злякався й подумав собі, що нічого не вдієш — доведеться оженитися з цією ледацюгою, яка цілий день лежить на печі.

Пішов надвечір до їхньої хати — бачить: Кудла так само лежить на нечі, але гарно вмита, зачесана.

Подумав лісник, що вона таки гарна із себе, але зайти не зважився, бо в хаті було повно гостей, і пішов далі.

А третьої ночі знов підійшла до вікна біла жінка й гукнула:

— Ти спиш?

— Ні.

— Казали бог і свята Ганна, щоб ти оженився з Кудлою! Чуєш, щоб ти оженився, востаннє кажу, бо лихо тобі буде!

Лісник схопився з ліжка й вибіг з хати, та біля вікна вже нікого не було. А він так злякався, що з самого ранку побіг сватати Кудлу.

Мати охоче згодилася віддати доньку, тільки просила, щоб віп ніколи її не бик. Лісник обіцяв, і так вони й побралися.

Почали господарювати вдвох. Чоловік з самого рапку ішов у ліс і опівдні повертався снідати.

Коли він зайшов до хатн першого дня, жінка ще спала, а дві корови ревли в хліві, бо їм не було чого їсти. Лісник нагодував та подоїв корів

І пішов до свосї роботи, а коли поверпувся — не було пі сніданку па столі, ні ладу в хаті. Дивиться — а Кудла невмита, нечесана, залізла собі на піч і спить.

Спершу чоловік нічого не казав, хазяйнував сам як міг. Сам горщики мив, сам їсти варив, аж поки це йому надокучило. Тоді він попрохав, щоб йому дали роботу десь-інде, за п’ять миль од села, і взяв Кудлу з собою. Та вона й на новім місці нічого не робила, тільки лежала весь час па печі. Та чоловік уже щось надумав.

Була в нього стара мисливська торба, що висіла над ліжком. От якось він устав уранці та й каже торбі:

— Ти ж гляди, звари мені сьогодні щось на сніданок, а потім прибери в хаті й зроби все, що треба. А як не зробиш — я повернуся з лісу, і тоді побачиш, що тобі буде.

А Кудла собі слухає й мовчить, тільки скоса поглядає, чи хутко торба злізе з кілочка й візьметься до роботи. Але торба як висіла, так і висить. Отож Кудла сміється й каже їй:

— Ось почекай, буде тобі, як він повернеться з лісу!

Чоловік повернувся додому й бачить, що нічого не зроблено. То він і каже:

— Ну, знатимеш ти зараз! От я зроблю тобі суд! Ану, Кудло, візьми торбу на спину, а я її добре відлупцюю, щоб знала, як мене слухати.

Кудла сміється й чекає, що з того буде. А чоловік приніс палицю та й ну лупцювати торбу на Кудлиній спині! Кудла в крик, а чоловік б’є та б’є. Відлупцював як слід — не Кудлу, а торбу.

Вранці він лагодиться знов іти до лісу й каже торбі:

— Щоб ти наварила мені їсти та все в хаті поробила, бо як пі — лупцюватиму знову.

Ледве він вийшов з хати, Кудла скочила з печі й мерщій до роботи. Чоловік прийшов додому, побачив, що все прибрано, їсти наварено та й пита її:

— Сьогодні, мабуть, не будемо вчити торбу розуму?

А Кудла йому:

— Ой, сьогодні не треба!

— Отак роби,— знов каже чоловік до торби,— то ніколи не будеш бита. Зрозуміла?

І так воно вже пішло. Кудла щодня вставала вранці, а коли чоловік приходив додому, все вже було зроблено. Про торбу забули, і господиню вже ніколи не звали ледачою Кудлою. Кася, Касєпька — інакше на неї й не казали.

По недовгім часі мати захотіла побачити, як живе її донька, і поїхала до неї в гості.

Дивом вона здивувалася, коли побачила добрий лад у тої в хаті та в хліві! Аж серце в неї зраділо, що з ледачої Кудли зробилася така добра господиня. От мати іі шітас:

— Як же воно сталося, що в тебе, доню, так чисто і ти така працьовита? Адже вдома ти нічого робити не хотіла. Він тебе, мабуть, дуже бив, поки навчив працювати?

— Та ні,— каже донька,— тільки раз ми побили торбу, але потім уже не треба було.

Мати зраділа, а Кася якось чудно глянула на неї раз і другий, потім засоромилась і каже:

— Знаєте, матусю, йдіть на подвір’я та принесіть хоч кілька поліняк, бо в цій хаті задурно їсти не дають.