Озеро Залиш (японська народна казка)

Давно колись в одному великому озері була сила-силенна коропів та карасів, а тому на його березі завжди сиділи рибалки.

Та от дивна річ: коли ввечері вони збиралися додому, звідкілясь лунав голос:

— Залиш! Залиш!

Голос наганяв на рибалок такого страху, що вони залишали снасті та улов і тікали додому. Ось чому люди назвали це озеро Залиш.

Якось чоловік на ймення Міцудзаемон, вирушаючи на рибалку, сказав:

— Хоч би скільки мені кричали: «Залиш!» — я не послухаюсь!
Цілісінький день не клювало; лиш надвечір Міцудзаемону пощастило витягти кілька рибин.

«Ну, тепер час і додому»,— подумав він і підняв кошичок з рибою. Аж тут, наче з-під землі, пролунало:

— Залиш! Залиш!

— А чого це я маю залишати рибу, якої сам наловив? — вигукнув Міцудзаемон.

По дорозі додому він зустрів вродливу молодицю.

— Пробачте, ви не продали б мені трохи риби? — спитала вона.

— Не можу. Хочу вернутися додому з гостинцем,— непривітно відповів Міцудзаемон.

Обличчя в молодиці посуворішало.

— Тож не продасте? — знову спитала вона.

— Не продам! — відповів Міцудзаемон і подався додому.

— Гей, жінко, подивись-но на мій улов! — похвалився він і помахав кошичком.— А знаєш, я оце зустрів якусь сердиту молодицю.

— Яку? — спитала жінка.

— Кажу ж тобі — сердиту. Вимагала, щоб я продав їй риби.

— Може, таку? — Жінка повернулася до нього обличчям і вигукнула: — Залиш!

То була молодиця, з якою він недавно здибався.

— Ой, це ти?
 Міцудзаемон упав непритомний.

Через якийсь час він прийшов до тями і побачив, що він не вдома, а в лісі, глухому й темнющому. Снастей і риби мовби й не було.