Розумна дівчина (Албанська народна казка)

Давним-давно жили в селі селянин з дружиною. І був у них один-єдиний син. Коли синові прийшла пора одружуватися, батьки порадили йому вибрати наречену в рідному селі. Юнак перебрав у думці всіх сільських дівчат, але підходящої нареченої не знайшов. Робити нічого, довелося батькам дозволити йому шукати собі наречену, деінде.

Зрадів син, що батьки не неволять його з вибором, і відправився в місто. Там жив кравець, старий друг його батька. Прийшов юнак до кравця та й каже:

- Надумав я женитися. Жодна дівчина в нашому селі мені не до душі. Ось я і вирішив прийти до вас. Може бути, ви, добрий друг мого батька, допоможете мені знайти найкращу дівчину на світі?

Кравець подумав і сказав:

- Чув я, що в одному селі живе дуже гарна дівчина. Та біда в тому, що вона у батька єдина дочка, інших дітей немає, а дружина у нього нещодавно померла. Тому батько навіть чути про нареченого не хоче і сватів в дім не пускає. Юнак відповів:

- Це нічого, що старостів не пускає, з батьком я справу залагоджу, аби дівчина була хороша.

Тоді кравець сказав:

- Завтра у нас базарний день, і її батько напевно прийде в місто.

Юнак повернувся додому, а на ранок встав затемна і знову відправився до кравця прямо в його майстерню на базарній площі. Кравець вже сидів за роботою. Він налив гостеві чашку кави, а коли в натовпі з'явився високий сивий селянин, показав його юнакові. Той добре розгледів батька дівчини і залишився задоволений. Одяг у старого був чистий і гарно злагоджений.

Після обіду селяни стали роз'їжджатися з базару. Пішов додому і батько дівчини зі своїми односельцями. Юнак розпрощався з кравцем і вирушив слідом за ними. На під’їзді до дорозі до села він нагнав їх, привітався, побажав усім доброго шляху. Далі вони пішли разом. Юнак весело балакав і жартував з молодими хлопцями.

Дорога бралася в гору. На перевалі їм довелося дертися вгору по крутій кам'янистій стежці. Батькові дівчини було важко йти, і юнак намагався йому допомогти. Він ішов попереду і простягав руку кожного разу, коли старому потрібно було піднятися на крутий уступ. Так у нього з'явилася можливість заговорити з батьком дівчини. Він жартівливо сказав:

- Батько, а чому б вам не витратити зайвий гріш і не купити коня? З конем легше долати підйоми.

Дуже здивувався старий:

- Що ти кажеш, сину? Хіба можна за гріш купити коня?

- Треба ж! - Незворушно відповів юнак і пішов далі .- А я й не знав. Виявляється, не можна за гріш купити коня.

Коли вони підійшли до села юнак, глянувши на зелені поля озимих, запитав:

- Батько, а у вас в селі хто-небудь уже косив озимі?

Старий ще більше здивувався і відповів, трохи дратуючись:

- Про що ти питаєш, синку? Хто ж косить озимі, коли вони ледь зійшли?

Юнак відповів так само спокійно і незворушно:

- Он воно що! А я й не знав. Не можна, виявляється, косити озимі, коли вони ледь зійшли.

Рушили вони далі. Юнак розважав батька дівчини розмовою, а коли селяни прийшли в село і стали розходитися по вуличках і стежками до своїх хат, юнак проводив старого до самих воріт.

Спускалися сутінки, а в горах темніє швидко. Юнак встиг розповісти старому, що йде в сусіднє село, і тепер, коли він став шанобливо прощатися, старий запропонував:

- Смеркає, сьогодні вже не варто йти далі, залишайся в мене ночувати, а вранці піднімешся раніше і вирушиш в дорогу.

Тільки цього юнак і домагався. Він і в село-то прийшов, щоб потрапити в будинок до старого, і все у нього вийшло, як він хотів. Тепер йому залишалося виконати свій намір - побачити дівчину, дізнатися, чи гарна вона робітниця і розумна вона.

Старий селянин з гостем увійшли в чисто прибрану кімнату. У будинку панував повний порядок. "Мабуть, дівчина гарна господиня", - подумав юнак. Незабаром він помітив її у вікні - дівчина саме вийшла у двір за дровами. Вона була струнка і дуже красива, але, видно, недавно поранила ногу, тому що одна ступня у неї була перев'язана і дівчина шкутильгала. Юнак подумав: "Якщо вона ще й розумна, одружуюся!". І він сказав старому:

- Тату, в такому прекрасному будинку, як ваш, міг би поселитися король, та от біда: труба-то біля вогнища крива!

Дівчина в цей час перебувала за дверима. Не чекаючи відповіді батька, вона сказала:

- Неважливо, що труба крива, йшов би дим прямо!

Юнак відразу зметикував, що дівчина має меткий розум.

Але старий селянин не розбирався в тонкощах бесіди і розсердився на дочку. Він вийшов за двері, велів їй спекти хліба і приготувати вечерю, а потім став докоряти: навіщо вступила в розмову з чужою людиною, та ще з таким дурником.

- Всю дорогу він базікав дурниці, - бурчав селянин.- Коли ми йшли через перевал, запитав, чому б мені не витратитися і не купити за гріш коня. Коли підійшли до села, став питати, чи не косять чи селяни озимі, а озимі тільки зійшли. Тепер каже, що труба біля вогнища покосилася.

- Ні, - посміхнулася дівчина, - це не дурниці. Не про коні він тебе питав, коня за гріш не купиш, а про палиці. Тобі важко лазити в гору, а коли б ти взяв із собою палицю, було б легше. І про озимі він запитав не спроста. Ти сам знаєш, що в голодний рік наші селяни об'їдають по весні озимі, як тільки зійдуть пагони. Крива труба біля вогнища - теж не дурість. Просто він пожартував наді мною, я ж кульгаю.

Юнак чув їхню розмову і вирішив завтра ж вранці посвататися до дівчини.

Повернувся в кімнату старий, повечеряли вони і лягли спати. Рано вранці юнак встав, подякував господареві за нічліг і зібрався в дорогу. Старий провів його до воріт, але юнак, замість того щоб розпрощатися, раптом каже:

- Тільки потім я до вас у будинок прийшов, щоб назвати вас тестем, а вашу дочку дружиною.

Старий постояв, подумав трохи і пішов до свого дому питати дочка, як бути.

- Якщо ти не видаси мене за нього, я взагалі заміж не піду, - відповіла дочка.

Нічого не сказав на те старий, лиш відправився до воріт і повідомив юнакові про згоду дочки.