Циган і велетень (Боснійська народна казка)
У гущавині лісу стояв покинутий млин. З давніх пір ніхто на тому млині не жив і зерна не молов, тому що ходили чутки, ніби там водяться привиди.
Одного разу циган добув десь мішок кукурудзи і став роздумувати, де б йому зерно змолоти, щоб ніхто не застав його за цією справою. Пригадав він про лісовий млин і говорить дружині:
— Поклади мені в торбу хліба та шматок сиру, я піду вночі на млин кукурудзу молоти.
Пробрався циган на млин, засвітив лучину, замкнув двері і взявся за роботу. Якраз в цю пору повертався звідкись додому велетень і почув стукіт млинового колеса. Розібрала велетня цікавість, підійшов він до млина і постукав в двері.
— Відчини!
— Не відчиню, - відповідає циган.
— Відчини! — кричить велетень.— А не те дах на тебе звалю!
Циган миттю витягнув з торби сир, сунув руку в дірку, що зяяла в стіні, і став сир в кулаці стискати, поки з нього сік не закапав.
— Ей ти, буяне! — крикнув циган, насміхаючись.— Бачиш, як з цього каменя вода капає? Хочеш, щоб я з тебе теж всі кишки випустив?!
Такі слова довелися велетневі не до душі, і промовив він ласкавим голосом:
— Дарма ти розійшовся? Ми з тобою можемо і порозумітися, адже я і сам не боязкого десятка!
Циган відімкнув двері, і вони з велетнем просиділи до самого ранку, всі розповідали один одному про свої молодецькі подвиги. Нарешті велетень зголоднів і говорить:
— Ей, циган, чим би нам з тобою поснідати?
— Для себе я припас все, що потрібне, а ти вже сам про себе поклопочися, - відповідає циган.
— Гаразд, я піду спробую роздобути вола. Вола і на двох досить. А ти тим часом дрів припаси, щоб м'ясо зажарити.
Велетень пригнав вола з ближнього пасовища, зарізав його, оббілував і хотів було на рожен насадити, а цигана з дровами все немає та ні — велетневі не з чого вертіл зробити. Відправився він в ліс і раптом бачить: циган як ні в чому не бувало копає яму під величезним буком. Здивувався велетень, закричав:
— Що це ти робиш?
— Почекаєш — побачиш! Не стану ж я бігати назад-вперед з дровами! Вже краще я викопаю цей бук і притягну відразу ціле дерево до млина!
— Та навіщо нам ціле дерево? — розсердився велетень, обломив декілька величезних гілок, звалив їх на плечі і попрямував до млина.
— Що ти хочеш — піти по воду або вола на рожні вертіти? — питає велетень. А циган відповідає:
— Краще вже я вола вертітиму!
Велетень схопив волову шкуру і відправився за водою. Ось повернувся він, дивиться: один бік у вола зажарився, а другою ще зовсім сирий.
— Що ж ти вола не перевернеш? Хай він з усіх боків гарненько обсмажиться, - докірливо сказав велетень.
— З мене і одного біку досить, - крізь зуби процідив циганів, - а якщо тобі мало, сам і перевертай!
Велетень зажарив вола і говорить:
— Ну ось зараз за їжею і дізнаємося, хто з нас двох справжній молодець!
Велетень влаштувався до вола з одного боку, циган — з іншою, і прийнялися вони уписувати за обидві щоки. Циган, поки їв, набив смаженим м'ясом повні кишені і торбу. Нарешті наситився велетень, ледве дихає, відвалився від їжі. І тут-то побачив, що циган вирив у воловій туші дірку глибшу, ніж він. Зрадів велетень, обійняв цигана і говорить:
- Дорогий брат, підемо зі мною. Хочу показати своїм товаришам справжнього молодця!
Циганові полестила така честь, і вони рушили в шлях. Незабаром прийшли вони до житла велетнів. Хазяї на ту пору збирали в саду черешню. Зігне велетень дерево, однією рукою тримає за верхівку, а іншою ягоди обирає. Циганові робота сподобалася. Підійшов він до одного велетня і ніби то допомагає дерево нахиляти, а сам знай собі вільною рукою ягоду за ягодою в рот відправляє. Раптом велетень відпустив верхівку, дерево розігнулося, циган злетів в повітря і — бах! — шльопнувся прямо в кущі, де сиділа в кублі галка з пташенятами. Циган сунув галку в кишеню і як ні в чому не бувало виліз з кущів.
— Навіщо ж ти дерево відпустив? — питає велетень.
— Відпустив?! Та я птаха побачив в небі і стрибнув за нею. Ось вона — дивись! — І з цими словами циган витягнув галку з кишені.
Раптом звідки не візьмися заєць біжить Циган як закричить:
— Тримай його! Тримай!
Кинувся велетень зайця наздоганяти, бігав за ним, бігав, та так і не зловив.
— Ех ти! — сміється над ним циган.— Куди вже тобі за птахами в небі ганятися, коли не зумів спіймати і того звірятка, що по землі бігає!
Велетні чудуються, вірять шахраєві. Повели вони цигана в світлицю до свого старійшині, розповіли про молодецькі подвиги цигана, яким самі вони свідками були, і старійшина запропонував циганові залишитися у них назовсім.
Вранці послав старійшина по воду двох велетнів і цигана і кожному з них дав бурдюк з волової шкури. Бідолаха циган і порожній-то бурдюк з останніх сил волочить. То по землі тягне, то на спину звалить, і все думає, як би йому з цієї колотнечі викрутитися. Пришли до джерела. Велетні наповнили всі бурдюки водою, а циган узяв лопату і почав рити канавку від джерела до будинку.
— Що ти таке затіяв? — питають велетні.
— А ви хіба не бачите? — відповідає циган.— З якої ж статі щодня буду воду тягати, коли можна підвести її до самого будинку. Ось і буде вдосталь свіжої води!
Змолилися велетні:
— Не рий канаву, ради бога! Ще затопить наше житло.
— Ні, ритиму! — уперся циган.— А не те і зовсім по воду ніколи не піду!
— Не треба, не рий, будь ласка, канаву, а вже ми і тебе, і твій бурдюк з водою донесемо до самого будинку!
Розповіли велетні своєму старійшині, яку біду вдалося їм від будинку відвести, а він і говорить:
— Коли так, я тепер цигана в ліс наряджатиму за дровами.
Вранці посилає старійшина велетнів в ліс за дровами, а з ними і цигана. Ось прийшли вони в ліс, кожен велетень уподобав собі по дереву буку, спиляв його і на плече звалив. А циган розплутав мотузока, що з будинку з собою прихопив, і заарканив мало не пів лісу.
— Що ти таке затіяв? — здивувалися велетні.
— Та нічого особливого. Навіщо бігати кожен ранок в ліс по дрова? Краще вже я відразу притягну запасу днів на десять — п'ятнадцять.
Змолилися велетні:
— Друже милий,не треба! Ти дровами весь двір завалиш!
— А я все-таки по-своєму зроблю, а інакше і зовсім дрова не понесу!
— Вже ти тільки послухайся нас, а ми і тебе, і твою в'язку самі додому дотягнемо!
Доти велетні умовляли цигана, поки той не погодився.
Удома розповіли вони про нову витівку цигана. Стривожилися велетні. І старійшина, порадившись зі всією общиною, говорить циганові:
— Тісне наше житло для такої орави. Ось тобі п'ятдесят дукатів і ступай пошукай собі іншого притулку!
— І не подумаю! — відповідає пройдисвіт.— Мені і тут добре! Я з вами, як нитка з голкою, - куди ви, туди і я!
Циган спав на кухні, біля вогнища, там було тепло і зручно. Увечері чує циганів, як велетні в кімнаті між собою шепочуться:
— Треба його докінчити, а то від нього не позбавишся!
Вивідавши задум велетнів, циганів дістав з комірки сідло, поклав його перед вогнищем замість себе, прикрив, а сам пішов спати в комірку. Через деякий час крадеться в кухню велетень з величезним залізним молотком в руках. Як бахне по сідлі: тарах! тарах! тарах!
— Готовий! — пробурмотів велетень і відправився спати.
Циган відніс сідло назад в комірку, ліг на своє місце і заснув. Прокинувся ще до сходу сонця, роздув вогонь у вогнищі і давай пісні виспівувати. Прибігли велетні і дивуються бачать, циган живий і здоровий.
— Як ти спав? —закричали вони.
— Відмінно! Ось тільки блохи кусали. Велетні в подиві підштовхнули один одного ліктями і замовкли. А старійшина знову почав циганові говорити:
— Ні, право, тісне наше житло. Та до того ж, чесно признаюся, не пристало тобі з нами приятелювати, тому що ти з героїв герой. Ось тобі сто дукатів, і іди звідки прийшов!
— Та я і за тисячу дукатів не піду! — відповідає циган.— Мені і тут добре. Та і навіщо мені йти звідси?
Так і жили велетні з циганом, допоки настав якийсь святковий день, і тому велетні не стали працювати, а пішли в полі змагатися, хто далі за всіх камінь кине. Візьме велетень цілу глибу собі на долоню, підніме на висоту плеча, та як шпурне її... Прийшла черга і циганові камінь кидати. Тут він і питає:
— Що це за фортецю з баштою вдалині видніється?
— А чому це тобі цікаво?
— Помовчите небагато, зараз побачите, як башта на землю полетить! — із злістю відповів циган.
— Ой-ой! Не кидай туди камінь, - закричали хором велетні.— Кидай в інший бік. У тій фортеці живе наш цар, і якщо ти потрапиш в його башту, він зніме нам голови з плечей!
— А мені-то що! — відмахнувся циган.— Не боюся я ні вас, ні вашого царя! — і став рукави засукувати. Оточили його велетні:
— Дорогий, милий наш брат! Вислухай нас! Ми тобі подаруємо бурдюк, доверху набитий золотом, тільки йди ти від нас, ради бога! Ми і тебе, і ношу твою до самого будинку доставимо,
щоб тобі не довелося тобі сил прикласти.
Жаба без примушення у воду стрибає, цигана теж довго умовляти не довелося.
Підійнявся він на плечі до велетня, два інших схопили бурдюк, повний дукатів, і пішли. Раптом чує циганів, як старійшина носильникам шепоче:
— Хотілося б мені, щоб ви принесли дукати назад!
Циган прикинувся, ніби нічого не чув. Ось прийшли вони до будинку цигана, протиснулися в низькі двері. Залишили ті гроші і втекли раді радісінькі що такої біди позбулися.
