Як Ксьондзів лікували (Білоруська народна казка)

Жили-були три ксьондзи. Розтовстіли вони так, що лихо. Що не робили, яких ліків не вживали — нічого не допомагає. Порадили їм лікарі на води їхати: може, кажуть, вода з вас зайве сало витягне... Пішли ксьондзи по людях грошей збирати на дорогу. Зайшли до одного чоловіка. Звали того чоловіка Адасем. Усе життя працював він у панській броварні і надто був мастак на різні витівки.

Вислухав Адась товстих ксьондзів, подумав трохи, а потім і каже: Навіщо вам, пани ксьондзи, самим по людях ходити? Поживіть у мене трохи, а я за вас зроблю цю роботу.

Гаразд,— кажуть ксьондзи.— Нам це ще краще, бо нам самим важко ходити.

Приніс Адась горілки, почав ксьондзів частувати.

П'ють ксьондзи, хвалять господаря: от уже ж добра людина знайшлася — нічого для божих слуг не шкодує!

Напилися дармової горілки й захропли на всю хату.

Залишив їх господар, а сам пішов до своїх друзів — броварських робітників.

Так і так,— каже,— допоможіть, хлопці, товстих ксьондзів вилікувати...

Це ми можемо,— відповідають друзі.— Чим ми не лікарі?

Прийшли вони до Адася, переодягнули п'яних сонних ксьондзів у робочий одяг і ввечері перенесли їх у панську броварню.

Назавтра прочумалися ксьондзи. Дивляться — де ж це вони? Позирнули один на одного і ще більше здивувалися — замість сутан на них порвані селянські свитки, на ногах стоптані шкарбани... Усе таке саме, як у робітників панської броварні!

Та недовго дивувалися ксьондзи. Підійшов до них панський прикажчик та як крикне:

— Ви чого тут порозлягалися? Марш картоплю носити! Прикажчик подумав, що це пан нових робітників найняв, а ті прийшли сюди відлежуватися, а не діло робити.

Хотіли ксьондзи посперечатися з прикажчиком, та той не став і говорити, а почав їх святити батогом.

Ксьондзи заскиглили:

Ми не робітники, а ксьондзи!

О, то ви ще й насміхатися з мене надумали!

І прикажчик знову почав періщити їх, ще дужче.

Крутилися, крутилися ксьондзи, бачать — непереливки.

— Підемо, підемо,— кажуть,— на роботу.

Отак би зразу й казали! — заспокоївся прикажчик. А то вигадали — ксьондзи! Я вас наксьондзую!

Подумали ксьондзи: «А й справді: може, це нам тільки наснилося, що ми були ксьондзами».

Пішли вони картоплю носити. Завдадуть їм робітники на плечі по лантуху — ті крекчуть, а несуть, тільки скоса поглядають на прикажчика з батогом. До обіду цілий бурт картоплі переносили: дужі були!

Після обіду дав їм прикажчик нову роботу — дрова пиляти. А дрова трапились дубові, сучкуваті. Пиляють ксьондзи і все на сонце позирають: чи скоро вечір.

Сяк-так дочекалися вечора і, не ївши, тут-таки біля теплого казана поснули як убиті.

Назавтра схопилися, поїли трохи картоплі з робітниками та за пилку: бояться, щоб знову прикажчик не відлупцював.

Працюють ксьондзи в броварні разом з усіма хоч куди, разом їдять, разом сплять.

Минув тиждень-другий, стало з ксьондзів сало спадати, а через місяць виробилися вони, як ті хорти. Глянуть один на одного й упізнати не можуть — отак схудли. «Мабуть,— думають,— це нас чорти вхопили та й посадили в броварню на покуту».

Ось одного разу після роботи поставили Адасеві друзі ксьондзам четвертину горілки та й почали їх частувати. Напилися ксьондзи й заснули як мертві. Узяли тоді їх робітники, перенесли до Адася в хату, зняли брудний одяг і поклали спати.

Прочумалися назавтра ксьондзи пізно і аж тремтять: бояться, що роботу проспали... Стали швидше одяг шукати. Аж бачать: лежать біля них справжні ксьондзівські сутани! Дивуються ксьондзи — очам своїм не вірять.

Тут заходить до них господар зі сковорідкою яєчні. Запахла яєчня на всю хату — аж у носі лоскоче.

Уставайте, уставайте, панове ксьондзи,— каже господар.— Снідати пора.

Одягнулися ксьондзи та за стіл. їдять і мовчки позирають один на одного: мабуть, знов сон сниться!

Поснідали отак мовчки та й збираються додому.

Адась каже:

Постривайте, панове, я ж вам ще грошей не зібрав на води їхати...

Ні, ні,— замахали руками ксьондзи,— не треба нам води ми вже вилікувалися...

І стрімголов один за одним метнулися за двері. Вискочили ксьондзи надвір і дременули кожен у свій костел. І так прудко побігли, що й конем не наздоженеш.