Відмінності між версіями «Папуга та лисиця: (Туркменська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
(Створена сторінка: Папуга звила гніздечко на дереві в пустелі й знесла яєчка. Побачила лисиця та й каже: — А...)
 
 
Рядок 50: Рядок 50:
  
 
— Скажи тричі: «кар-кар, пані вороно», перейдеш.
 
— Скажи тричі: «кар-кар, пані вороно», перейдеш.
 
ворона
 
  
 
Спробувала лисиця каркнути раз-другий, а й вилетіла з рота.
 
Спробувала лисиця каркнути раз-другий, а й вилетіла з рота.
  
Отак [[ворона]] обдурила [[лисицю]].
+
Отак [[ворона]] обдурила лисицю.
  
 
[[Категорія:Туркменські народні казки]]
 
[[Категорія:Туркменські народні казки]]
  
 
{{Казки про тварин}}
 
{{Казки про тварин}}

Поточна версія на 07:37, 16 травня 2015

Папуга звила гніздечко на дереві в пустелі й знесла яєчка. Побачила лисиця та й каже:

— Агей, папуго, кинь мені одне яєчко, бо як не кинеш, тебе саму з'їм.

Бідолашна папуга не знала, що лисиця не вміє лазити по деревах, і злякалася.

«Краще вже нехай моє яєчко з'їсть, ніж мене саму»,— подумала вона й кинула лисиці яєчко.

Лисиця з'їла, а на ранок знову приходить. Злякалася папуга й цього разу віддала ще одне яєчко. Так лисиця щодня з'їдала по одному яєчку.

Сидить папуга й плаче. Коли це прилітає ворона й питає:

— Чого ти, папуго, плачеш? А та й відповідає:

— Як же мені, сестронько, не плакати? Щодня я несу одне яєчко, сподіваючись вивести пташенят.

І щодня приходить лисиця й з'їдає: його, бо якщо я не віддам яєчко, то вона з'їсть мене саму. І я ніяк не можу вивести пташеняток. А ворона й каже:

— Навіщо ти кидаєш лисиці яєчка? Вона ж не вміє лазити по деревах. Якщо вона й сьогодні прийде, не давай нічого, а добряче викажи їй. Коли ж вона запитає, хто тебе навчив, відповіси — подруга ворона.

Лисиця, якій припали до смаку яєчка папуги, прийшла, звісно, й наступного дня.

— Як ся маєш, папуго? — запитала вона. Папуга промовчала.

— Кинь яєчко, папуго! — гукнула лисиця.

— Нічого я тобі не дам і не сподівайся! — озвалася папуга.— Лізь сама на дерево.

— Хто ж це тебе навчив? — запитала лисиця.

— Моя подруга ворона,—одказала папуга. «Стривай же, ворононько,— подумала лисиця,—

ось я тобі віддячу!» — Та й пішла. Іде, аж бачить — летить угорі ворона, ледь-ледь крилами махає.

Лисиця непомітно лягла, прикинувшись мертвою.

А ворона літала-літала, коли це глип — лежить лисиця, вивалила язик.

Спустилась ворона на землю й ну нищечком скрадатися до лисиці. А тоді вже й на голову сіла та й дзьоб у язик.

А лисиця й схопила її в зуби. Ворона й мовить лисиці:

— Постривай, я тобі скажу щось, а тоді вже їж мене, смачніше буде.

— Гаразд,— погодилася лисиця,— чому б не хати, кажи!

— Перш ніж мене з'їси, перейди в мою віру.

— Як же це — перейти? — запитала лисиця.

— Скажи тричі: «кар-кар, пані вороно», перейдеш.

Спробувала лисиця каркнути раз-другий, а й вилетіла з рота.

Отак ворона обдурила лисицю.