Відмінності між версіями «Вовк і осел (Албанська народна казка)»
Bogdana (обговорення | внесок) |
Bogdana (обговорення | внесок) |
||
Рядок 82: | Рядок 82: | ||
[[Категорія:Казки про вовка]] | [[Категорія:Казки про вовка]] | ||
[[Категорія:Казки про осла]] | [[Категорія:Казки про осла]] | ||
− | {{ | + | {{Казки про тварин}} |
Версія за 13:34, 16 травня 2015
Бродив одного разу по горах вовк. Три дні вже нічого не їв, зовсім зголоднів, боки ввалилися, ледве хвіст по землі волочить. Раптом бачить, на поляні біля підніжжя гори - ослик. Зібрав він останні сили і потрусив туди.
Сіренький ослик мирно пасся, пощипуючи травичку.
"Повезло мені! - подумав вовк. - Який відгодований молоденький ослик!" Підбіг до осла і говорить:
- Здрастуйте, дорогий ослик! Як я радий тебе бачити!
- Здрастуйте, гірський вовк, - чинно відповів ослик.- Дуже приємно зустрітися з тобою!
- Як ти забрів сюди? - здивувався вовк.- Щось раніше я тебе тут не бачив.
Я з села. Пішов погуляти, ось і опинився тут. Дуже вже соковита травичка на цій поляні.
- Добре, що ти сюди подарував! Адже я просто вмираю з голоду. Зараз я тебе з'їм!
- Що ти, гірський вовк! Не їси мене! - злякався ослик і в страху позадкував від вовка.
- Ні, з'їм!
- Не їси, прошу тебе! - змолився ослик.
- Ти хочеш, щоб я з голоду помер? Я вже цілих три дні нічого не їв!
Тоді ослик пустився на хитрість:
- Як мені шкода тебе, гірський вовк!
- Звичайно, шкода. Ось це інша справа. Такого голодного вовка ти бачиш перший раз в житті!
- І зараз ти голодний, а з'їси мене, такого маленького, знову скоро зголоднієш - так і нишпоритимеш по горах та гущавині, щоб знову добути собі харч!
- Так, ти маєш рацію, у нас, вовків, важке життя, - спохмурнів вовк.
- А адже я знаю, як добути тобі їжі на цілий рік!
- Невже? - зрадів вовк.- Розкажи скоріше, поки я тебе не з'їв.
- Не тільки розповім, поважний вовче, я навіть відвезу тебе на те місце, де пасеться ціле стадо овець з нашого села. Якби ти їх бачив! Які жирні вівці! А скільки у них ягнят! За день не перечитаєш! Яке у ягнят м'ясо - соковите, смачне. Не пошкодуєш. Їжі вистачить на цілий рік!
Вовк облизнувся. Йому сподобалася розповідь ослика про стадо жирних овець з ягнятами. Ще приємніше було, що ослик назвав його поважаним вовком. До цих пір ніхто не звертався до вовка так шанобливо. І якщо вже говорити відверто, вовкові не терпілося проїхатися верхи на ослові.
З важливим виглядом вовк відповів:
- Добре, я згоден. Вези мене до стада. Тільки обережно, не скачи по горах як недоумкуватий. Я не люблю, коли трясе.
- Що ти, поважний вовк! Поїдеш, як на пуховій перині.
Вовк здерся на спину осла, вхопився передніми лапами за ослячі вуха, як за поводи, і вони поїхали.
Ослик йде рівним кроком, каміння і горби обходить, через камені і сухі вітки обережно переступає і час від часу ввічливо вовка питає:
- Як ти себе відчуваєш, поважаний вовк? Чи не трясе? Чи зручно тобі сидіти?
- Зручно! - відповідає вовк.- Дивися і далі вези як слід, а не те я розсерджуся.
- Та що ти, поважаний вовк! Я так стараюся.
Сидить вовк на ослові та зрідка ослика то за одне, то за інше вухо смикає - ніби править. Вовк бачив, як на гірських дорогах вершники правлять кіньми.
А ослик тим часом скрутив з гірської стежини на дорогу до села.
- Щось довго ми їдемо, осів, - пробурчав вовк.- Не під силу мені. Їсти хочу!
- Ще хвилин п'ять, і ми на місці! - відгукнувся ослик.- Я можу і швидше бігти!
І він зі всіх ніг помчав до села.
А собаки почули вовка та як загавкають. Негайно з будинків вискочили люди і що ж бачать? Осел зі всіх сил мчить по вулиці, реве гучним голосом, а на нім вовк верхи сидить.
- Вовк, вовк! - кричать люди.- Биймо вовка!
Хто лопату схопив, хто палицю, хто граблі.
- Ловіть вовка! - кричать.- Ось він, лиходій! Скільки у нас овець перетягав, а зараз хоче осла з'їсти!
Злякався вовк, зістрибнув на дорогу і зі всіх ніг кинувся геть з села. Довго біг він, поки затихнув шум погоні. Нарешті зупинився дух перевести. Лежить, важко дихає і думає:
"Все у мене в рідні були скромні. Дід не величався, на ослах верхи не їздив, все життя пішки проходив і не скаржився. Батько полював на овець, а про те, щоб на ослові проїхатися, і не подумував. А я розпишався, на осла всівся, за вуха смикав, вершника з себе зображав! Через це трохи не загинув! Сам винен. Буде мені наука іншим разом. Ніколи більше не сяду верхи на осла..."