Цап та баран (українська народна казка)
ЦАП ТА БАРАН
Були собі чоловік та жінка, мали вони цапа й барана.
От, було, цап побіжить на город по капусту - і баран туди, цап у сад- і баран за ним.
- Ох, жінко,- каже чоловік,- проженімо ми цих барана й цапа, а то за ними ні сад, ні город не вдержаться. А забирайтесь-но, цапе й баране, собі куди-небудь, щоб вас не було у мене в дворі.
Пішли вони. Ідуть та й ідуть. Посеред поля лежить вовча голова.
- Бери, баране, голову, бо ти дужчий.
- Ох, бери, цапе, ти, бо ти сміливий.
Узяли голову і вкинули у торбу.
Ідуть та й ідуть, коли віддалік горить вогонь.
- Ходімо й ми туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з'їли.
Приходять, аж то вовки кашу варять.
- А, здорові, молодці!
- Здорові! Здорові?.. Ще каша не кипить-м'ясо буде з вас.
Ох, як там цап налякався, а баран давно вже труситься. Цап і придумав:
- А подай лишень, баране, оту вовчу голову! Приніс баран.
- Та не цю, а подай більшу!-каже цап.
Баран знову тягне ту ж саму.
- Та давай ще більшу!
Мовчать вовки.
От один із них і починає:
- Гарно каша кипить, тільки нічим долить - піду я по воду. Як пішов вовк по воду, то й не вернувся: "Хай вам абищо!"
Набридло другому його дожидати:
- Е, вражий син, пішов та й сидить, нічим каші долить.
Побіг і той і не вернувся. А третій сидів-сидів:
- Ось піду лишень я їх прижену.
Як побіг, так і той радий, що втік.
- Нумо скоріше хапатись, щоб нам кашу поїсти та звідси убратись.
Ох, як передумав один вовк:
- Ходімо, ми їх поїмо, вражих синів.
Прийшли, аж тих уже немає - побігли та й на дуба забрались.
Стали вовки гадати, як би їх наздогнати. Як стали йти і знайшли їх на дубі. Цап виліз аж на верх, а баран - нижче.
- От лягай,-кажуть вовки ковтунуватому вовкові,-ти старший, то й придумай, як нам їх добути.
Ліг вовк догори ногами й почав ворожити. Баран на гіллі сидить та так і дрижить весь. Як упаде, та просто на вовка!
Цап тут як закричить:
- А подай-но мені ворожбита!
Вовки як схопились, так аж пил по дорозі закурився.
А цап та баран безпечно пішли собі.
