Заєць і ведмедиця (Албанська народна казка)
Знайшов одного разу заєць ведмедячий барліг. Тихенько до неї підкрався, голову всередину просунув, озирнувся і бачить: ведмедиці немає, ведмежата сидять одні. Осмілів тоді заєць, став ведмежат лякати. Страшні пики корчить і сміється:
-Эх ви, великоголові! Нарешті ви мені попалися! Зараз я вас укушу! У адже вас тільки голови великі, а міркувати ви зовсім не умієте.
Ведмежата в кут забилися, від страху тремтять. Заєць пострибав навколо, лякав їх, а потім, коли це заняття йому набридло, вискочив з барлогу і побіг у своїх справах.
Увечері повернулася додому ведмедиця, ведмежата кинулися до неї і говорять:
- Ах, мама, якого ми страху натерпілися! Вліз до нас в барліг якийсь жахливий звір: голова у нього кругла, вуха довгі і зуби передні стирчать! Він нам страшні пики корчив, дратував нас і все лаяв страшно осуджував: "Ех ви, великоголові, нарешті ви мені попалися!"
Подумала ведмедиця і говорить:
- Судячи з усього, це заєць. Більше, окрім нього, в лісі так нахабніти нікому. Ну, за це він мені заплатить своєю шкурою! Завтра я буду весь день вас вартувати.
Наступного дня ведмедиця сховалася в чагарникові недалеко від свого барлогу. А ж тут заєць тут як тут. Прибіг, голову в барліг сунув, побачив, що ведмежата сидять одні, і став над ними насміхатися:
- Ну що, великоголові? Знову ви мені попалися? Що на мене дивитеся? Хочете, щоб я вас укусив! У адже вас тільки голови великі, а розуму з макове зернятко.
Почула ці слова ведмедиця, вискочила з чагарника та як заричить:
- Як ти – смієш так говорити?! І слово-то яке придумав: великоголові! Ось я тобі зараз покажу!
Кинулася ведмедиця на зайця, але він встиг відскочити убік. І почалася гонитва: заєць біжить по стежині, ведмедиця за ним; заєць петляє між деревами, ведмедиця за ним; заєць в яр, ведмедиця за ним. Нарешті заєць схитрував і проскочив між двома молодими дубами, що росли зовсім поряд. Ведмедиця - за ним, але зуміла лише голову просунути, та так і застрягла. Хоче пролізти далі - не може; хоче голову назад витягнути - теж нічого не виходить: голова-то у неї велика. Заєць побачив, що гонитва припинилася, зупинився дух перевести, потім підійшов до ведмедиці і сказав:
- Бачиш, я був правий: хоч велика у тебе голова, та розуму замало. Хіба ти не бачиш, що в цю щілину, куди я, заєць, проскочив, тобі не пролізти? А щоб тобі не кортить було іншим разом за зайцями ганятися, відкушу я тобі хвіст. Та так і зробив.
Тільки ввечері, коли інші ведмеді прийшли на допомогу ведмедиці і відігнули молоді дубки в сторони, звільнилася вона з своєї пастки. Але з тих пір на все життя залишилася з куцим хвостом. А від неї і всі ведмеді куцими стали.
