Відмінності між версіями «Бідний вовк (українська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
Рядок 1: Рядок 1:
−
[[Категорія:українська народна казка]]
+
Ото був собі такий бідний [[вовк]], що трохи не здох з голоду; ніде нічого не пійма.
 +
От, та й пішов він до Бога просити їжі.
 +
Приходить до Бога та приставився таким бідним, таким бідним, що ще гірший, ніж був.
 +
 
 +
[[Файл:Вовчок 270х347.jpg|left]]«Боже,— каже,— милостивий! Дай чого їсти, а то пропаду з голоду».
 +
 
 +
— «А чого тобі їсти?» — каже Бог.— «Чого дай, то дай».
 +
 
 +
— «Отам на лугах пасеться попова кобила, вона ніяк не підбіжить, отту й з'їж!»
 +
 
 +
От [[вовк]] мерщій од Бога, трюх-трюх,— так біжить! Та до кобили:
 +
 
 +
«Здорова була, кобило! Казав Бог, щоб я тебе з'їв».
 +
 
 +
— «Що ж ти таке, що ти будеш мене їсти?»
 +
 
 +
— «[[Вовк]]!» — каже.— «Та брешеш — [[собака]]!» — «Їй-богу,— каже,— [[вовк]]».
 +
 
 +
— «Ну, коли ж ти [[вовк]], з чого ж ти починатимеш мене їсти?»
 +
 +
— «А з голови!» — каже.— «Е, вовчику,— каже,— вовчику! Коли вже ти наважив мене з'їсти, то починай мене з хвоста; то поки доїси до середини,— а я все буду пастись,— та й доситішаю; тоді ти й закусиш ситеньким».
 +
 
 +
— «Чи так, то й так!» — каже [[вовк]] та зараз до хвоста... Як потягне за хвіст, як вихоне та кобила задом, як дасть копитами в пику...
 +
 
 +
[[Вовк]] не зна вже, чи на сім, чи на тім світі... А кобила як дремене! Аж курява встала.
 +
 
 +
От [[вовк]] сидить собі та й дума: «Чи я не дурний, чи я не скажений... Чому було не хватати за горло?!»
 +
 
 +
От він уп'ять потяг до Бога просить їжі.
 +
 
 +
«Боже,— каже,— милостивий! Дай чого хоч трохи попоїсти, а то опухну з голоду».
 +
 
 +
— «Хіба,— каже,— тобі кобили трохи?»
 +
 
 +
Лає: «Хай,— каже,— з неї шкуру живцем на гамани злуплять! Не то не наївся, та трохи пики не розбила...»
 +
 
 +
— «Ну, коли ж так,— каже Бог,— то піди, отам над яром, такий ситий [[баран]] пасеться, то ти його й з'їж».
 +
 
 +
Пішов [[вовк]]. [[Баран]] пасеться над яром.
 +
 
 +
«Здоров, [[баран]]е!»
 +
 
 +
— «Здоров».— «Казав Бог, щоб я тебе з'їв».
 +
 
 +
— «А що ти таке, що ти будеш мене їсти?»
 +
 
 +
— Каже: «[[Вовк]]!» — «Та брешеш — [[собака]]!»
 +
 
 +
— «Ні, їй-богу,— каже,—- [[вовк]]!»
 +
 
 +
— «А коли ж ти [[вовк]], то як ти мене їстимеш?»
 +
 
 +
— «А як їстиму?!.. З голови почну, та й увесь мій — не як!»
 +
 
 +
— «Е, вовчику, каже,— вовчику! Коли вже наважив мене їсти, то стань краще от над оцим яром і рот роззяв, а я сам так туди й ускочу».
 +
 
 +
— «Ставай»,— каже. От став він якраз над кручею — така круча! — роззявив рот — так тая пасть аж зяє: от би проковтнув!
 +
 
 +
А [[баран]] як розженеться, як вчистить у лоб. Він — беркиць у яр... Добре наївся!.. Тоді сів сердега та й плаче:  
 +
 
 +
«Чи я не дурний, чи я не скажений... Чи то видано, щоб живе м'ясо та само у рот ускочило?!»
 +
 
 +
Думав, думав... От пішов знов до Бога просить їжі.
 +
 +
«Боже,— каже,— милостивий, Боже милосердний! Чого дай, то дай попоїсти, а то пропаду з голоду».
 +
 
 +
Бог каже: «Такий з тебе їдець! Тобі якби само у рот ускочило... Та вже що з тобою казать: піди, там [[чоловік]] на дорозі загубив сало — то й твоє: воно нікуди не втече».
 +
 
 +
Послухав. Прийшов на місце — аж лежить сало. Він сів та й дума:
 +
 
 +
«Добре,— каже,— з'їм я його, а воно ж солоне — пити захочеться... Піду спершу нап'юся, а тоді вже...»
 +
 
 +
Пішов. Поки там до річки та од річки, а [[чоловік]] оглядиться, що нема сала, повернувся — коли лежить. Узяв тоє сало.
 +
 
 +
Приходить [[вовк]] — нема сала. От він сів та й плаче: «Чи я не дурний, чи я не скажений! Хто ж таки не ївши п'є?»
 +
 
 +
Сидів, сидів... Так їсти — аж-аж-аж!.. Йде знову до Бога просити їжі.
 +
 
 +
«Боже,— каже,— милостивий, Боже милосердний! Чого дай, то дай попоїсти, а то віку не доживу...»
 +
 
 +
— «Та й обрид вже ти,— каже,— з тією їжею! Та що вже з тобою казать: піди, там недалечко села пасеться [[свиня]], оту й з'їж!»
 +
 
 +
Пішов. «Здоров, свине!»
 +
 
 +
— «Здоров».— «Казав Бог, щоб я тебе з'їв».
 +
 
 +
— «А що ти таке, що ти будеш мене їсти?»
 +
 
 +
Каже: «[[Вовк]]!» — «Брешеш — [[собака]]!»
 +
 
 +
— «Ні,— каже,— [[вовк]]!»
 +
 
 +
— «Хіба ж,— каже,— [[вовк]]ові їсти нічого?»
 +
 
 +
— «Нічого»,— каже.
 +
 
 +
«Коли ж,— каже,— нічого, то сідай на мене, я тебе повезу на село. У нас тепер вибирають усяке начальство, може й тебе виберуть».
 +
 
 +
— «Чи так, то й так! Вези!»
 +
 
 +
Сів на свиню. Прибігла в село. Вона як закувіка — аж [[вовк]] перелякався:
 +
 
 +
«Чого се ти,— каже,— кричиш?»
 +
 
 +
— «Та це ж я,— каже,— скликаю громаду, щоб тебе швидше вибрали на начальство».
 +
 +
Коли це люди як сунуть з хат — з кочергами, з рогачами, з лопатами... Хто що запопав...
 +
 
 +
У [[вовк]]а аж дух сперло, так перелякався (непереливки вже йому!), — потихеньку до свині:
 +
 
 +
«Скажи — чого це такого народу біжить?» — «Та це ж,— каже,— для тебе». От народ як зсадив [[вовк]]а, як почав пірчить — то вже йому й не хочеться: насилу живий вирвався!
 +
 
 +
Як дерне — та прямо до Бога.
 +
 
 +
«Боже,— каже,— милостивий, Боже милосердний! Дай чого-небудь хоч кришечку попоїсти, а то от-от віку кінець».
 +
 +
Бог каже: «Піди, там он йде кравець,— нападеш та й поживишся». Ледве потопав.
 +
Перестріва на дорозі.
 +
 
 +
«Здоров, чоловіче!»
 +
 
 +
— «Здоров».
 +
 
 +
— «Казав Бог, щоб я тебе з'їв».
 +
 
 +
— «А ти що таке, що станеш мене їсти?»
 +
 
 +
Каже: «[[Вовк]]!» — «Брешеш — [[собака]]!»
 +
 
 +
— «Ні,— каже,— їй-богу [[вовк]]».
 +
 
 +
— «Та й малий же,— каже,— з біса; ану, я тебе поміряю».
  
−
[[Категорія:Казки про вовка]]
+
Та як укрутить у хвіст руку — давай мірять! Міряв його, міряв... Вже тому [[вовк]]ові й дихать не хочеться, а він усе його міря: «Аршин! І вздовш [і вшир]!» Поти міряв, що аж хвіст у руці зостався... [[Вовк]] як чкурне!.. Та вже годі до Бога, та побіг до [[вовк]]ів:
  
−
[[Категорія:Казки про чоловіка]]
+
«Вовчики-братики! Таке й таке лихо!»
  
−
Бідний [[вовк]]
+
Вони давай гнаться, давай гнаться за тим кравцем. Що тут у світі робити? Бачить — біда! Аж стоїть дерево. Він на те дерево; заліз аж на саму верховину. А [[вовк]]и так те дерево й оступили, так зубами й клацають...
  
−
Ото був собі такий бідний [[вовк]], що трохи не здох з голоду; ніде нічого не пійма. От, та й пішов він до Бога просити пищі. Приходить до Бога та приставився таким бідним, таким бідним, що ще гірший, ніж був. «Боже,— каже,— милостивий! Дай чого їсти, а то пропаду з голоду».— «А чого тобі їсти?» — каже Бог.— «Чого дай, то дай».— «Отам на лугах пасеться попова кобила, вона ніяк не підбіжить, отту й з'їж!»
+
[[Вовк]] і каже: «Ні,— каже,— брацця — нічого з цього не буде! От як зробим: я стану на землі, а ви усе на мене, усе на мене — один зверх одного; аж поки досягнем скурвого сина...»
  
−
От [[вовк]] мерщій од Бога, трюх-трюх,— так біжить! Та до кобили: «Здорова була, кобило! Казав Бог, щоб я тебе з'їв».— «Що ж ти таке, що ти будеш мене їсти?» — «[[Вовк]]!» — каже.— «Та брешеш — [[собака]]!» — «Їй-богу,— каже,— [[вовк]]».— «Ну, коли ж ти [[вовк]], з чого ж ти починатимеш мене їсти?» — «А з голови!» — каже.— «Е, вовчику,— каже,— вовчику! Коли вже ти наважив мене з'їсти, то починай мене з хвоста; то поки доїси до середини,— а я все буду пастись,— та й доситішаю; тоді ти й закусиш ситеньким».— «Чи так, то й так!» — каже [[вовк]] та зараз до хвоста... Як потягне за хвіст, як вихоне та кобила задом, як дасть копитами в пику... [[Вовк]] не зна вже, чи на сім, чи на тім світі... А кобила як дремене! Аж курява встала. От [[вовк]] сидить собі та й дума: «Чи я не дурний, чи я не скажений... Чому було не хватати за горло?!»
+
Стали один зверх одного — така драбина! Тоді верхній:
 +
 +
«Ану, злізай, скурвий сину, будемо тебе їсти!»  
  
−
От він уп'ять потяг до Бога просить пищі. «Боже,— каже,— милостивий! Дай чого хоч трохи попоїсти, а то опухну з голоду».— «Хіба,— каже,— тобі кобили трохи?» Лає: «Хай,— каже,— з неї шкуру живцем на гамани злуплять! Не то не наївся, та трохи пики не розбила...» — «Ну, коли ж так,— каже Бог,— то піди, отам над яром, такий ситий [[баран]] пасеться, то ти його й з'їж». Пішов [[вовк]]. [[Баран]] пасеться над яром. «Здоров, [[баран]]е!» — «Здоров».— «Казав Бог, щоб я тебе з'їв».— «А що ти таке, що ти будеш мене їсти?» — Каже: «[[Вовк]]!» — «Та брешеш — [[собака]]!» — «Ні, їй-богу,— каже,—- [[вовк]]!» — «А коли ж ти [[вовк]], то як ти мене їстимеш?»— «А як їстиму?!.. З голови почну, та й увесь мій — не як!» — «Е, вовчику, каже,— вовчику! Коли вже наважив мене їсти, то стань краще от над оцим яром і рот роззяв, а я сам так туди й ускочу».— «Ставай»,— каже. От став він якраз над кручею — така круча! — роззявив рот — так тая пасть аж зяє: от би проковтнув! А [[баран]] як розженеться, як вчистить у лоб. Він — беркиць у яр... Добре наївся!.. Тоді сів сердега та й плаче: «Чи я не дурний, чи я не скажений... Чи то видано, щоб живе м'ясо та само у рот ускочило?!»
+
— «Аа-а! — каже,— вовчики-братики, помилуйте мене, не їжте!»  
  
−
Думав, думав... От пішов знов до Бога просить пищі. «Боже,— каже,— милостивий, Боже милосердний! Чого дай, то дай попоїсти, а то пропаду з голоду». Бог каже: «Такий з тебе їдець! Тобі якби само у рот ускочило... Та вже що з тобою казать: піди, там [[чоловік]] на дорозі загубив сало — то й твоє: воно нікуди не втече». Послухав. Прийшов на місце — аж лежить сало. Він сів та й дума: «Добре,— каже,— з'їм я його, а воно ж солоне — пити захочеться... Піду спершу нап'юся, а тоді вже...» Пішов. Поки там до річки та од річки, а [[чоловік]] оглядиться, що нема сала, повернувся — коли лежить. Узяв тоє сало. Приходить [[вовк]] — нема сала. От він сів та й плаче: «Чи я не дурний, чи я не скажений! Хто ж таки не ївши п'є?»
+
— «Ні,— каже,—не можна; злізай!»
  
−
Сидів, сидів... Так їсти — аж-аж-аж!.. Йде знову до Бога просити пищі. «Боже,— каже,— милостивий, Боже милосердний! Чого дай, то дай попоїсти, а то віку не доживу...» — «Та й обрид вже ти,— каже,— з тією їжею! Та що вже з тобою казать: піди, там недалечко села пасеться [[свиня]], оту й з'їж!» Пішов. «Здоров, свине!»— «Здоров».— «Казав Бог, щоб я тебе з'їв».— «А що ти таке, що ти будеш мене їсти?» Каже: «[[Вовк]]!» — «Брешеш — [[собака]]!»— «Ні,— каже,— [[вовк]]!» — «Хіба ж,— каже,— [[вовк]]ові їсти нічого?» — «Нічого»,— каже. «Коли ж,— каже,— нічого, то сідай на мене, я тебе повезу на село. У нас тепер вибирають усяке начальство, може й тебе виберуть».— «Чи так, то й так! Вези!» Сів на свиню. Прибігла в село. Вона як закувіка — аж [[вовк]] перелякався: «Чого се ти,— каже,— кричиш?» — «Та це ж я,— каже,— скликаю громаду, щоб тебе швидше вибрали на начальство». Коли це люди як сунуть з хат — з кочергами, з рогачами, з лопатами... Хто що запопав... У [[вовк]]а аж дух сперло, так перелякався (непереливки вже йому!), — потихеньку до свині: «Скажи — чого це такого народу біжить?» — «Та це ж,— каже,— для тебе». От народ як зсадив [[вовк]]а, як почав пірчить — то вже йому й не хочеться: насилу живий вирвався!
+
— «Постойте ж,— каже,— я на сход душі хоч табаки понюхаю».  
  
−
Як дерне — та прямо до Бога. «Боже,— каже,— милостивий, Боже милосердний! Дай чого-небудь хоч кришечку попоїсти, а то от-от віку кінець». Бог каже: «Піди, там он йде кравець,— нападеш та й поживишся». Ледве потопав. Перестріва на дорозі. «Здоров, чоловіче!» — «Здоров».— «Казав Бог, щоб я тебе з'їв».— «А ти що таке, що станеш мене їсти?» Каже: «[[Вовк]]!» — «Брешеш — [[собака]]!» — «Ні,— каже,— їй-богу [[вовк]]».— «Та й малий же,— каже,— з біса; ану, я тебе поміряю». Та як укрутить у хвіст руку — давай мірять! Міряв його, міряв... Вже тому [[вовк]]ові й дихать не хочеться, а він усе його міря: «Аршин! І вздовш [і вшир]!» Поти міряв, що аж хвіст у руці зостався... [[Вовк]] як чкурне!.. Та вже годі до Бога, та побіг до [[вовк]]ів: «Вовчики-братики! Таке й таке лихо!» Вони давай гнаться, давай гнаться за тим кравцем. Що тут у світі робити? Бачить — біда! Аж стоїть дерево. Він на те дерево; заліз аж на саму верховину. А [[вовк]]и так те дерево й оступили, так зубами й клацають... [[Вовк]] і каже: «Ні,— каже,— брацця — нічого з цього не буде! От як зробим: я стану на землі, а ви усе на мене, усе на мене — один зверх одного; аж поки досягнем скурвого сина...»
+
Тільки що нюхнув та — ачхи! А спідньому вчулось, що він верхнього міря та каже: аршин! Та як присяде — так усі й покотились... Оттакий ворох!.. А він тоді драла... Вони за ним; піймали і розірвали. А [[чоловік]] тоді зліз з дерева.  
  
−
Стали один зверх одного — така драбина! Тоді верхній: «Ану, злізай, скурвий сину, будемо тебе їсти!» — «Аа-а! — каже,— вовчики-братики, помилуйте мене, не їжте!» — «Ні,— каже,—не можна; злізай!»— «Постойте ж,— каже,— я на сход душі хоч табаки понюхаю». Тільки що нюхнув та — ачхи! А спідньому вчулось, що він верхнього міря та каже: аршин! Та як присяде — так усі й покотились... Оттакий ворох!.. А він тоді драла... Вони за ним; піймали і розірвали. А [[чоловік]] тоді зліз з дерева. «Спасибі,— каже,— Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру!» Та й пішов собі безпешно додому, та й живе собі з молодицею, та їсть книші з паляницею. І я там був, мед-вино пив,— по бороді бігло, а в роті нічого не було.
+
«Спасибі,— каже,— Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру!»
 +
 +
Та й пішов собі безпешно додому, та й живе собі з молодицею, та їсть книші з паляницею. І я там був, мед-вино пив,— по бороді бігло, а в роті нічого не було.
  
 
От вам казка, мені бубликів в'язка, мені колосок, а вам — грошей мішок.
 
От вам казка, мені бубликів в'язка, мені колосок, а вам — грошей мішок.
 
{{Казки про тварин}}
 
{{Казки про тварин}}
 +
[[Категорія:українська народна казка]]
 +
 +
[[Категорія:Казки про вовка]]
 +
{{Казки про чоловіка}}

Версія за 12:25, 12 травня 2014

Ото був собі такий бідний вовк, що трохи не здох з голоду; ніде нічого не пійма. От, та й пішов він до Бога просити їжі. Приходить до Бога та приставився таким бідним, таким бідним, що ще гірший, ніж був.

Вовчок 270х347.jpg

«Боже,— каже,— милостивий! Дай чого їсти, а то пропаду з голоду».

— «А чого тобі їсти?» — каже Бог.— «Чого дай, то дай».

— «Отам на лугах пасеться попова кобила, вона ніяк не підбіжить, отту й з'їж!»

От вовк мерщій од Бога, трюх-трюх,— так біжить! Та до кобили:

«Здорова була, кобило! Казав Бог, щоб я тебе з'їв».

— «Що ж ти таке, що ти будеш мене їсти?»

— «Вовк!» — каже.— «Та брешеш — собака!» — «Їй-богу,— каже,— вовк».

— «Ну, коли ж ти вовк, з чого ж ти починатимеш мене їсти?»

— «А з голови!» — каже.— «Е, вовчику,— каже,— вовчику! Коли вже ти наважив мене з'їсти, то починай мене з хвоста; то поки доїси до середини,— а я все буду пастись,— та й доситішаю; тоді ти й закусиш ситеньким».

— «Чи так, то й так!» — каже вовк та зараз до хвоста... Як потягне за хвіст, як вихоне та кобила задом, як дасть копитами в пику...

Вовк не зна вже, чи на сім, чи на тім світі... А кобила як дремене! Аж курява встала.

От вовк сидить собі та й дума: «Чи я не дурний, чи я не скажений... Чому було не хватати за горло?!»

От він уп'ять потяг до Бога просить їжі.

«Боже,— каже,— милостивий! Дай чого хоч трохи попоїсти, а то опухну з голоду».

— «Хіба,— каже,— тобі кобили трохи?»

Лає: «Хай,— каже,— з неї шкуру живцем на гамани злуплять! Не то не наївся, та трохи пики не розбила...»

— «Ну, коли ж так,— каже Бог,— то піди, отам над яром, такий ситий баран пасеться, то ти його й з'їж».

Пішов вовк. Баран пасеться над яром.

«Здоров, баране!»

— «Здоров».— «Казав Бог, щоб я тебе з'їв».

— «А що ти таке, що ти будеш мене їсти?»

— Каже: «Вовк!» — «Та брешеш — собака!»

— «Ні, їй-богу,— каже,—- вовк!»

— «А коли ж ти вовк, то як ти мене їстимеш?»

— «А як їстиму?!.. З голови почну, та й увесь мій — не як!»

— «Е, вовчику, каже,— вовчику! Коли вже наважив мене їсти, то стань краще от над оцим яром і рот роззяв, а я сам так туди й ускочу».

— «Ставай»,— каже. От став він якраз над кручею — така круча! — роззявив рот — так тая пасть аж зяє: от би проковтнув!

А баран як розженеться, як вчистить у лоб. Він — беркиць у яр... Добре наївся!.. Тоді сів сердега та й плаче:

«Чи я не дурний, чи я не скажений... Чи то видано, щоб живе м'ясо та само у рот ускочило?!»

Думав, думав... От пішов знов до Бога просить їжі.

«Боже,— каже,— милостивий, Боже милосердний! Чого дай, то дай попоїсти, а то пропаду з голоду».

Бог каже: «Такий з тебе їдець! Тобі якби само у рот ускочило... Та вже що з тобою казать: піди, там чоловік на дорозі загубив сало — то й твоє: воно нікуди не втече».

Послухав. Прийшов на місце — аж лежить сало. Він сів та й дума:

«Добре,— каже,— з'їм я його, а воно ж солоне — пити захочеться... Піду спершу нап'юся, а тоді вже...»

Пішов. Поки там до річки та од річки, а чоловік оглядиться, що нема сала, повернувся — коли лежить. Узяв тоє сало.

Приходить вовк — нема сала. От він сів та й плаче: «Чи я не дурний, чи я не скажений! Хто ж таки не ївши п'є?»

Сидів, сидів... Так їсти — аж-аж-аж!.. Йде знову до Бога просити їжі.

«Боже,— каже,— милостивий, Боже милосердний! Чого дай, то дай попоїсти, а то віку не доживу...»

— «Та й обрид вже ти,— каже,— з тією їжею! Та що вже з тобою казать: піди, там недалечко села пасеться свиня, оту й з'їж!»

Пішов. «Здоров, свине!»

— «Здоров».— «Казав Бог, щоб я тебе з'їв».

— «А що ти таке, що ти будеш мене їсти?»

Каже: «Вовк!» — «Брешеш — собака!»

— «Ні,— каже,— вовк!»

— «Хіба ж,— каже,— вовкові їсти нічого?»

— «Нічого»,— каже.

«Коли ж,— каже,— нічого, то сідай на мене, я тебе повезу на село. У нас тепер вибирають усяке начальство, може й тебе виберуть».

— «Чи так, то й так! Вези!»

Сів на свиню. Прибігла в село. Вона як закувіка — аж вовк перелякався:

«Чого се ти,— каже,— кричиш?»

— «Та це ж я,— каже,— скликаю громаду, щоб тебе швидше вибрали на начальство».

Коли це люди як сунуть з хат — з кочергами, з рогачами, з лопатами... Хто що запопав...

У вовка аж дух сперло, так перелякався (непереливки вже йому!), — потихеньку до свині:

«Скажи — чого це такого народу біжить?» — «Та це ж,— каже,— для тебе». От народ як зсадив вовка, як почав пірчить — то вже йому й не хочеться: насилу живий вирвався!

Як дерне — та прямо до Бога.

«Боже,— каже,— милостивий, Боже милосердний! Дай чого-небудь хоч кришечку попоїсти, а то от-от віку кінець».

Бог каже: «Піди, там он йде кравець,— нападеш та й поживишся». Ледве потопав. Перестріва на дорозі.

«Здоров, чоловіче!»

— «Здоров».

— «Казав Бог, щоб я тебе з'їв».

— «А ти що таке, що станеш мене їсти?»

Каже: «Вовк!» — «Брешеш — собака!»

— «Ні,— каже,— їй-богу вовк».

— «Та й малий же,— каже,— з біса; ану, я тебе поміряю».

Та як укрутить у хвіст руку — давай мірять! Міряв його, міряв... Вже тому вовкові й дихать не хочеться, а він усе його міря: «Аршин! І вздовш [і вшир]!» Поти міряв, що аж хвіст у руці зостався... Вовк як чкурне!.. Та вже годі до Бога, та побіг до вовків:

«Вовчики-братики! Таке й таке лихо!»

Вони давай гнаться, давай гнаться за тим кравцем. Що тут у світі робити? Бачить — біда! Аж стоїть дерево. Він на те дерево; заліз аж на саму верховину. А вовки так те дерево й оступили, так зубами й клацають...

Вовк і каже: «Ні,— каже,— брацця — нічого з цього не буде! От як зробим: я стану на землі, а ви усе на мене, усе на мене — один зверх одного; аж поки досягнем скурвого сина...»

Стали один зверх одного — така драбина! Тоді верхній:

«Ану, злізай, скурвий сину, будемо тебе їсти!»

— «Аа-а! — каже,— вовчики-братики, помилуйте мене, не їжте!»

— «Ні,— каже,—не можна; злізай!»

— «Постойте ж,— каже,— я на сход душі хоч табаки понюхаю».

Тільки що нюхнув та — ачхи! А спідньому вчулось, що він верхнього міря та каже: аршин! Та як присяде — так усі й покотились... Оттакий ворох!.. А він тоді драла... Вони за ним; піймали і розірвали. А чоловік тоді зліз з дерева.

«Спасибі,— каже,— Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру!»

Та й пішов собі безпешно додому, та й живе собі з молодицею, та їсть книші з паляницею. І я там був, мед-вино пив,— по бороді бігло, а в роті нічого не було.

От вам казка, мені бубликів в'язка, мені колосок, а вам — грошей мішок.

Шаблон:Казки про чоловіка

Отримано з https://kazka.vn.ua/index.php?title=Бідний_вовк_(українська_народна_казка)&oldid=8026