Відмінності між версіями «Вовк і осел (Албанська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
(Створена сторінка: Бродив одного разу по горах вовк. Три дні вже нічого не їв, зовсім зголоднів, боки ввали...)
 
 
(Не показані 2 проміжні версії цього користувача)
(Немає відмінностей)

Поточна версія на 13:57, 16 травня 2015

Бродив одного разу по горах вовк. Три дні вже нічого не їв, зовсім зголоднів, боки ввалилися, ледве хвіст по землі волочить. Раптом бачить, на поляні біля підніжжя гори - ослик. Зібрав він останні сили і потрусив туди.

Сіренький ослик мирно пасся, пощипуючи травичку.

"Повезло мені! - подумав вовк. - Який відгодований молоденький ослик!" Підбіг до осла і говорить:

- Здрастуйте, дорогий ослик! Як я радий тебе бачити!

- Здрастуйте, гірський вовк, - чинно відповів ослик.- Дуже приємно зустрітися з тобою!

- Як ти забрів сюди? - здивувався вовк.- Щось раніше я тебе тут не бачив.

Я з села. Пішов погуляти, ось і опинився тут. Дуже вже соковита травичка на цій поляні.

- Добре, що ти сюди подарував! Адже я просто вмираю з голоду. Зараз я тебе з'їм!

- Що ти, гірський вовк! Не їси мене! - злякався ослик і в страху позадкував від вовка.

- Ні, з'їм!

- Не їси, прошу тебе! - змолився ослик.

- Ти хочеш, щоб я з голоду помер? Я вже цілих три дні нічого не їв!

Тоді ослик пустився на хитрість:

- Як мені шкода тебе, гірський вовк!

- Звичайно, шкода. Ось це інша справа. Такого голодного вовка ти бачиш перший раз в житті!

- І зараз ти голодний, а з'їси мене, такого маленького, знову скоро зголоднієш - так і нишпоритимеш по горах та гущавині, щоб знову добути собі харч!

- Так, ти маєш рацію, у нас, вовків, важке життя, - спохмурнів вовк.

- А адже я знаю, як добути тобі їжі на цілий рік!

- Невже? - зрадів вовк.- Розкажи скоріше, поки я тебе не з'їв.

- Не тільки розповім, поважний вовче, я навіть відвезу тебе на те місце, де пасеться ціле стадо овець з нашого села. Якби ти їх бачив! Які жирні вівці! А скільки у них ягнят! За день не перечитаєш! Яке у ягнят м'ясо - соковите, смачне. Не пошкодуєш. Їжі вистачить на цілий рік!

Вовк облизнувся. Йому сподобалася розповідь ослика про стадо жирних овець з ягнятами. Ще приємніше було, що ослик назвав його поважаним вовком. До цих пір ніхто не звертався до вовка так шанобливо. І якщо вже говорити відверто, вовкові не терпілося проїхатися верхи на ослові.

З важливим виглядом вовк відповів:

- Добре, я згоден. Вези мене до стада. Тільки обережно, не скачи по горах як недоумкуватий. Я не люблю, коли трясе.

- Що ти, поважний вовк! Поїдеш, як на пуховій перині.

Вовк здерся на спину осла, вхопився передніми лапами за ослячі вуха, як за поводи, і вони поїхали.

Ослик йде рівним кроком, каміння і горби обходить, через камені і сухі вітки обережно переступає і час від часу ввічливо вовка питає:

- Як ти себе відчуваєш, поважаний вовк? Чи не трясе? Чи зручно тобі сидіти?

- Зручно! - відповідає вовк.- Дивися і далі вези як слід, а не те я розсерджуся.

- Та що ти, поважаний вовк! Я так стараюся.

Сидить вовк на ослові та зрідка ослика то за одне, то за інше вухо смикає - ніби править. Вовк бачив, як на гірських дорогах вершники правлять кіньми.

А ослик тим часом скрутив з гірської стежини на дорогу до села.

- Щось довго ми їдемо, осів, - пробурчав вовк.- Не під силу мені. Їсти хочу!

- Ще хвилин п'ять, і ми на місці! - відгукнувся ослик.- Я можу і швидше бігти!

І він зі всіх ніг помчав до села.

А собаки почули вовка та як загавкають. Негайно з будинків вискочили люди і що ж бачать? Осел зі всіх сил мчить по вулиці, реве гучним голосом, а на нім вовк верхи сидить.

- Вовк, вовк! - кричать люди.- Биймо вовка!

Хто лопату схопив, хто палицю, хто граблі.

- Ловіть вовка! - кричать.- Ось він, лиходій! Скільки у нас овець перетягав, а зараз хоче осла з'їсти!

Злякався вовк, зістрибнув на дорогу і зі всіх ніг кинувся геть з села. Довго біг він, поки затихнув шум погоні. Нарешті зупинився дух перевести. Лежить, важко дихає і думає:

"Все у мене в рідні були скромні. Дід не величався, на ослах верхи не їздив, все життя пішки проходив і не скаржився. Батько полював на овець, а про те, щоб на ослові проїхатися, і не подумував. А я розпишався, на осла всівся, за вуха смикав, вершника з себе зображав! Через це трохи не загинув! Сам винен. Буде мені наука іншим разом. Ніколи більше не сяду верхи на осла..."