Відмінності між версіями «Лисиця і танукі (японська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
 
(Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
 +
Давно це було. Одного дня зустрілися на дорозі лисиця і танукі.
  
 +
—    Слухай, танукі. Кажуть, у тебе великий хист перевтілюватися. Може, позмагаємося?
  
 +
—    Давай. Тільки дивись, щоб потім не пожаліла,— погодився танукі й поплескав себе лапами по товстому животі.
 +
 +
—    Починаю я! — вигукнула [[лисиця]] і побігла.
 +
 +
Біжить вона, біжить, дивиться — стоїть край дороги невеликий кам'яний стовп. Лисиця на мить завмерла коло нього і перекинулась у статую Дзідзо.
 +
 +
Незабаром підійшов сюди танукі.
 +
 +
—    Ой, живіт присох до спини. Треба попоїсти,— проказав він і сів перед кам'яним стовпом.
 +
 +
Потім витягнув з коробки рисового колобка й поклав перед статуєю Дзідзо.
 +
 +
—    Тепер моя черга перевтілюватися. Я це зроблю краще за лисицю.
—    Раз, два, три...— промовив він і підвів очі — колобка перед статуєю як і не було.
 +
 +
—    Що за дивина? Може, це лисиччині витівки?
 +
 +
Танукі поклав перед статуєю Дзідзо ще одного колобка. Потім вдав, ніби опускає голову, а сам тим часом зиркнув угору — статуя Дзідзо тримала в руці над'їдений колобок. Коли танукі простяг лапу до колобка, статуя Дзідзо раптом перетворилася у лисицю.
 +
 +
—    То це ти, лисичко?
 +
 +
—    Хіба не впізнаєш? Гарно придумала, правда? А тепер ти перевтілюйся,— сказала вона.
 +
 +
Танукі ніяк не міг забути колобка, якого з'їла [[лисиця]]. Він схрестив лапи на грудях і, поміркувавши трохи, мовив:
 +
 +
—    Завтра вдень проїжджатиме вельможа із своїм почтом. Тож не лови гав!
 +
 +
Наступного дня стоїть лисиця край дороги, жде не діждеться вельможі з почтом.
 +
 +
Нарешті показалася процесія з оповісниками попереду, які гукали до тих, хто зустрічався їм: «На коліна! На коліна!» За прегарним паланкіном посувався цілий гурт слуг.  Все було наче справжнє.
 +
 +
В захваті [[лисиця]] кинулася до почту вельможі й закричала:
 +
 +
—    Танукі, здаюся, здаюся! Я програла!
 +
 +
Однак [[лисиця]] помилилася — процесія була справжньою, а не перевтіленням танукі.
 +
 +
Слуги впіймали лисицю й добряче побили.
 +
 +
{{Казки про тварин}}
 +
{{Чарівні казки}}
 
{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}
 
{{Шаблон:Японські народні казки (Веселка,1982)}}
  
 
{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Японські казки українською мовою}}

Поточна версія на 04:43, 8 січня 2014

Давно це було. Одного дня зустрілися на дорозі лисиця і танукі.

— Слухай, танукі. Кажуть, у тебе великий хист перевтілюватися. Може, позмагаємося?

— Давай. Тільки дивись, щоб потім не пожаліла,— погодився танукі й поплескав себе лапами по товстому животі.

— Починаю я! — вигукнула лисиця і побігла.

Біжить вона, біжить, дивиться — стоїть край дороги невеликий кам'яний стовп. Лисиця на мить завмерла коло нього і перекинулась у статую Дзідзо.

Незабаром підійшов сюди танукі.

— Ой, живіт присох до спини. Треба попоїсти,— проказав він і сів перед кам'яним стовпом.

Потім витягнув з коробки рисового колобка й поклав перед статуєю Дзідзо.

— Тепер моя черга перевтілюватися. Я це зроблю краще за лисицю.
— Раз, два, три...— промовив він і підвів очі — колобка перед статуєю як і не було.

— Що за дивина? Може, це лисиччині витівки?

Танукі поклав перед статуєю Дзідзо ще одного колобка. Потім вдав, ніби опускає голову, а сам тим часом зиркнув угору — статуя Дзідзо тримала в руці над'їдений колобок. Коли танукі простяг лапу до колобка, статуя Дзідзо раптом перетворилася у лисицю.

— То це ти, лисичко?

— Хіба не впізнаєш? Гарно придумала, правда? А тепер ти перевтілюйся,— сказала вона.

Танукі ніяк не міг забути колобка, якого з'їла лисиця. Він схрестив лапи на грудях і, поміркувавши трохи, мовив:

— Завтра вдень проїжджатиме вельможа із своїм почтом. Тож не лови гав!

Наступного дня стоїть лисиця край дороги, жде не діждеться вельможі з почтом.

Нарешті показалася процесія з оповісниками попереду, які гукали до тих, хто зустрічався їм: «На коліна! На коліна!» За прегарним паланкіном посувався цілий гурт слуг. Все було наче справжнє.

В захваті лисиця кинулася до почту вельможі й закричала:

— Танукі, здаюся, здаюся! Я програла!

Однак лисиця помилилася — процесія була справжньою, а не перевтіленням танукі.

Слуги впіймали лисицю й добряче побили.