Віл, лисичка та ішак: (Туркменська народна казка)

Матеріал з Казки українською мовою

Віл, лисиця та ішак заприятелювали між собою, І от надумали вони помандрувати трохи. Ішак з волом напасуться, а подруга лисичка щось уполює собі дорогою.

От заблукали вони в якесь провалля, а ішак і каже:

— Ой, біда мені та й годі! Мушу хоч трохи поре-віти, бо не витерплю більше.

— Друже ішачку, тут не можна галасувати. Хіба ж ти не знаєш? — злякалися віл та лисиця.— У нас і так хтозна-скільки ворогів, а ще як і ти заревеш, то лиха не обберемося.

Ішак потерпів ще трохи і знову каже:

— Коли ж я більше не можу!—Та як зареве.

— Хоч не реви з усієї сили, а потихеньку! — прохають його віл та лисиця.

Ішак заревів тихіше: «А-а-а!» Тоді як зареве знову: «І-га-га!» — аж луна пішла проваллям. Дивляться друзі, а вже зграя вовків біжить, перемовляючись:

— Хто це там репетує? Де?

— Ой, лихо ж нам тепер буде! — закричали друзі і кинулись утікати.

— А що, друже ішачку, хіба ж не твоя дурна забаганка призвела нас до такої біди? — стали дорікати лисичка з волом. А тоді — нічого не вдієш — подерлися всі троє на дерево. А вовки й собі прибігли до того дерева, покрутилися довкола. Та ба — нікого не видно. Ото посідали вовки під деревом і дивуються:

— Куди ж це вони поділися?

А тим часом віл, який сидів на самісінькому вершечку дерева, каже своїм друзям:

— Ой, лихо мені, зараз упаду!

— Потримайся ще трошечки, друже,— вмовляє його лисичка,— бо не обберемося лиха.

Віл потримався ще трохи, а тоді як крикне:

— Ой, не вийшло! — Та як бебехнеться прямо на вовків.

— Хапай, воле, капосних вовків! Ми теж плигаємо!— закричала згори лисичка.

Вовки побачили вола й перелякалися до смерті. А як почули ще й лисиччині погрози, то залементували: «Ой! Ой!» — і кинулися врозтіч.

А друзі спокійнісінько повернулися додому.