Два вовки (Українська народна казка)

Матеріал з Казки українською мовою
Перейти до: навігація, пошук

Був собі вовк та такий-то уже старий, що ніде вже нічого не пійма і не задере. «Піду,— каже,— ляжу на шляху, може, хто заб'є».

Воввк 300ч347.jpg
Ото ліг та й лежить. Коли це біжить молодий вовк.

«Здоров, дядьку!»

— «Здоров».

— «А чого це ви тут лежите?»

— «Та не здужаю вже і їсти добути.

А ти ж хто такий будеш?»

— «Та я такого-то роду, може, чували?»

— «Знаю,— каже,— славні були увесь рід; чи і ти ж такий?»

— «Е, дядьку, я ще чище їх усіх; ось я вам зараз їсти добуду».


Побіг та прямо на отару, а собаки як почують — та за ним, а він прямо на того старого лупить.

Добіг, перескочив через нього, а собаки на старого. Всилу, всилу він утік. Пішов далі, ліг.

Аж ось біжить другий вовк.

«Чого це ви, дядьку, тут лежите?»

— «Та таке-то й таке, не здужаю вже і пропасти».

— «От я вас нагодую».

— «Та мене вже один нагодував. Ти сам чий будеш?»

— «Та я такого-то заводу».

— «Е, ваші всі були лайдаки та мошенники».— «Ні, дядьку, я не такий».

Аж ось їде чоловік кобилою і лоша біжить.

«Ідіть же,— каже,—дядьку, та ляжте у житі».

Той пішов, ліг, а молодий як наскочить на лоша, погнав його у жито, задавив ще й почав. «Їжте,— каже,— дядьку».

Чоловік же за лошам, а той вовк до кобили, зарізав і кобилу. «Оце вам,— каже,— дядьку, днів на стільки хвате».

Вовчик
Перегляди
Особисті інструменти