Покарана хитрість (польська народна казка)

Матеріал з Казки українською мовою
Перейти до: навігація, пошук
Покарана хитрість 250х184.jpg
Заможний пан з-під Ольштина полював колись сам один у лісі, що сягав далеко-далеко.

В тому лісі посеред галявини була велика яма, вирита на вовків. Пан ішов через галявину й ненароком упав у яму. Як же він злякався, коли побачив, хто в тій ямі! А там уже сиділи ведмідь, здоровенна змія та кіт. Кожен із жахом дивився на інших. Отож пан і собі притулився до стінки та й ну гукати, благаючи допомоги. Гукав аж три дні — все даремно. Лиш на четвертий день наймит Міхал прийшов у ліс рубати дрова й почув голос із ями. Він підійшов до ями й питає:

— Хто там?

А заглянути в яму не можна, бо вона прикрита хмизом, та, ніде правди діти, він і злякався дуже.

Пан упізнав наймита з голосу.

— Це я, твій пан! — гукнув він.— Я впав до вовчої ями. Допоможи мені вилізти. Ось побачиш, як я тобі віддячу.

Міхал відшукав довгу жердину, опустив у яму. Чує — хтось за неї схопився. Почав Міхал тягти й на превелику силу витяг жердину назад.

І що б ви думали — кого він побачив? Не свого пана, а величезного кудлатого ведмедя, який щодуху чкурнув у хащу.

Бідний Міхал затремтів з переляку, бо подумав, що то чорт його кликав, а потім обернувся на ведмедя. Міхал хотів був уже тікати, коли знову почув з ями голос:

— Не кидай мене тут, Міхале, любий! Змилуйся! Я знаю — ти хочеш одружитися. Справлю тобі гарне весілля, тільки допоможи мені вибратися з ями.

Почув це Міхал, усміхнувся. Хоч і не вірив, що то його пан, але вирішив спробувати ще раз. Обережно встромив жердину до ями — й зараз же почув, як щось дряпається по ній. Потяг Міхал жердину, і здалося йому дивним, що пан такий легкий. Аж тут із ями вискочив кіт, пявкнув і шугнув у кущі.

— Ой лишенько! Це був напевне диявол. У цій ямі, мабуть, сидять самі чорти.

Він уже хотів був тікати, коли пан заблагав і залементував:

— Не кидай мене, Міхале, любий! Надходить ніч. Я вмру від страху, голоду й холоду. Подарую тобі ціле господарство й купу грошей, якщо ти мене врятуєш.

Міхал знову встромив жердину до ями. Але цього разу з жердини із сичанням сприснула змія і зникла в траві.

«Чую людський голос, а з ями вилазять дикі звірі!» — зчудувався Міхал.

Він кинув жердину на землю, але пап так благав і кричав, що шкода було слухати.

— Змилуйся! Змилуйся! Опусти сюди жердину! Тепер уже в ямі немає нікого, крім мене. Віддам тобі весь свій маєток і всі гроші, якщо врятуєш мені життя.

«Якщо це справді пан і я його врятую, буде він мені вдячпий до самісінької смерті, — подумав Міхал. — Може, навіть і не віддасть усього маєтку, але грошенят таки відсипле».

Намордувався Міхал добряче, бо пан був товстелезний і важкий. Та ледве ступив на тверду землю, як зараз же гримнув:

— Ти, дурню! Чого так довго вовтузився? Я мало з голоду через тебе не вмер.

Міхал перелякався не на жарт. Мерщій вийняв з кишені окраєць житнього хліба, що взяв собі на вечерю, й віддав панові.

Трохи підживившися, пан важко сперся на Міхала й поволі рушив до свого маєтку. А як став на порозі, сказав Міхалові:

— Ну, тепер ти вже мені не потрібний. Іди собі.

Взавтра рано-вранці наймит подався до панського двору. «Може ж таки щось дасть мені на весілля»,— думав він.

Зайшов у двір і каже слугам: так, мовляв, і так.

— Чого ж тобі треба від нього? — питаються слуги.

Міхал розповів, як урятував пана з вовчої ями. Слуги почали сміятися та лаяти його. Не один думав: «Якби це я знайшов — отам би й кинув у ямі. Нехай би його вовки з’їли». Бо ж пап був лихий і недобрий.

Нарешті хтось із слуг пішов до нього й сказав:

— Там, ясновельможний пане, прийшов чоловік, який вас учора витяг із ями. Він хоче щось вам сказати.

— Що?! — люто гримнув пан.— Мене витяг з ями? Брехня!

Вибіг на подвір’я, вилаяв Міхала, назвав брехуном, а потім узяв батога та й вигнав його з двору, ще й собаками нацькував.

Оце так віддячив! Смутний і ображений повернувся Міхал до своєї хатини в лісі. Прийшов — що за диво? — двері відчинені. Глянув — аж ведмідь та кіт, яких він урятував, лежать долі, а змія примостилася на печі. Всі троє чекають на нього.

М іхал так і остовпів, побачивши цю трійцю, але ведмідь чемно підійшов до нього й повів у комору. Там лежав олень, якого ведмідь вполював для Міхала.

— Ото добре! Хоч буде що засмажити на весілля! — аж руками сплеснув Міхал.— Красненько тобі дякую.

Тут підбіг кіт і, лащачись, повів Міхала в сіни, де на лаві лежав букет чудових квітів.

— Буде чим прикрасити хату на весілля! — зрадів Міхал.— Дякую.

Нарешті підповзла змія, тримаючи в роті камінь-самоцвіт, який блищав на всю хату.

— Ой, та це ж, певно, коштує великих грошей! — здивувався Міхал.

Він чемно подякував звірам і нагодував їх; вони й пішли собі в ліс.

А Міхал сів на лаві й узяв самоцвіт у руки. Дивиться і не знає, що з ним робити.

Ранком пішов до панського мастку. Він надумав продати самоцвіт пані, яка дуже любила золото й всілякі коштовні цяцьки. Та коли він показав самоцвіт панові, той заверещав:

— Ах ти ж негіднику! Де ти його вкрав? Адже він коштує цілу купу грошей.

— Я не вкрав його, пане. Мені принесла самоцвіт змія, що була разом з вами у ямі.

— От брехун! Забив, певне, якогось подорожнього й забрав у нього таку коштовність!

І пан забрав у Міхала самоцвіт, а його самого наказав кинути у в’язницю та ще й вирядив слугу в місто подати до суду.

Привели Міхала на суд. Він розповів, як витяг пана з ями. Та пан присягався, що наймит бреше. Суддя послухав пана й каже Міхалові:

— Еге, мій любий! Хто ж тобі повірить? Чи є в тебе свідки?

— Є свідки! — вигукнув Міхал,— Є ведмідь, кіт і змія, тільки вони в лісі. Покличте їх, нехай скажуть.

— Ніхто твоїй брехні не повірить1 — розлютився суддя.

Він уже хотів був виносити вирок, коли раптом за дверима щось загарчало. Відчинили двері, й до зали увійшов ведмідь. На спині в нього сидів кіт, а змія обкрутилася навколо шиї й поглядала навколо своїми розумними очицями. Всі страшенно перелякалися, а пан аж зблід і сховався за столом. Ведмідь із своїми друзями рушив до нього. Тільки-но підійшли ближче — пан зарепетував:

— Відійдіть! Відійдіть! Я скажу правду. Цей чоловік не винен. Все було так, як він казав. Я заплачу йому, я все віддам!

Міхала негайно звільнили, і чутка про те, що з ним сталося, полинула по всій околиці.

Люди так сміялися з пана й соромили його, що він незабаром утік кудись аж за море. А Міхала всі хвалили й шанували. 1 незабаром наставили його лісничим. Зажив він з людьми в добрій злагоді, а потім одружився із своєю нареченою.

Справили бучне весілля. їжі й питва було досхочу. Ведмідь, кіт і змія теж прийшли на весілля. За столом їх почастували тим, що вони любили найдужче: ведмедя — медом, кота — жирним м’ясцем, а змію — солодким молоком скільки душа забажає.

І таке це було гарне весілля, якого в околиці та й у всій Польщі ніхто не бачив і не пам’ятав.