Сонце і місяць

Люди кажуть, що Сонце і Місяць були братами. Сонце було старшим братом, а Місяць — молодшим. Жили вони разом в одній хатині далеко від батьків.

Якось їм сповістили, що їхній батько тяжко захворів і хоче їх побачити пе¬ред смертю.

Сонце й каже:

— Я піду завтра зранку, бо вже пізно.

А Місяць, занепокоївшись, що батько може й не дожити до ранку, негайно подався в дорогу і застав батька ще живим. Батько запитав:

— А де твій брат?

— Він прийде завтра.

— Ти один мій справжній син, бо тільки ти поспішив до мене, коли дізнав¬ся, що я вмираю.

Батько благословив свого сина Місяця і сказав:

— А твій брат весь час шукатиме мене, але ніколи не побачить.

Сказав і помер.

Сонце прийшло наступного дня аж опівдні. Батька вже не було, і Сонце пішло його шукати. Увечері воно лягло спочивати, стомившись за день. А зранку знову рушило на пошуки. Але й цього разу нікого не знайшло. Роз¬гнівалося Сонце і сховалося за хмари, а щоб покарати людей, наслало удосві¬та на землю тропічну зливу.

А потім знову пішло блукати небом. Щовечора воно спускалося на землю, аби хоч щось знайти попоїсти, але так нічого й не знаходило. Знову вирішило покарати рід людський. Тривала посуха впала на землю.

І досі Сонце не може наїстися і, гніваючись, посилає на людей то зливи, то посухи.

Отак Сонце встає щоранку і йде на спочинок увечері, цілісінький день блукаючи у пошуках батька...

А Місяць час від часу з’являється на небі, згадуючи про той день, коли батько помер, благословляючи його.