Як гієна та заєць квасолю садили
Якось умовилися гієна та заєць друзями жити і купили собі два поля, одне біля одного.
А коли настав сезон дощів, вирішили посадити квасолю.
Цілих два місяці тяглися вгору стебла, а на третій зацвіли квіточками, схожими на малесеньких метеликів. Побачив те гієна, захотів прогнати метеликів та й позбивав усі квіточки на своєму полі. А тоді побіг до зайця й застерігає:
— Я щойно знищив усіх метеликів, які паслися на моїй квасолі. Раджу й тобі це зробити.
Здогадався заєць, що гієна ошукав себе, та й каже:
— Красненько дякую, але я зроблю це трохи згодом.
Минуло кілька тижнів, і на зайцевому полі з’явилися чудові стручки квасолі. Як повиростали вони, заєць попросив дружину приготувати з них смачну страву, щоб і самим поласувати, і сусіду почастувати.
Гієні страва дуже сподобалася, от він і питає зайця:
— Як ти зумів виростити таку гарну квасолю? Я ж із свого поля не зібрав ані стручка!
— А тут нічого хитрого немає: квасолю мені дали оті метелики, яких я лишив на своєму полі. Хіба ти не знаєш, що квіти з часом перетворюються на зернята?
Коли гієна повернувся додому, його жінка не могла стримати гніву:
— І не соромно тобі — насадив квасолі і нічогісінько не зібрав! Нехай тепер заєць тебе годує! Хіба можна тебе після цього любити!
Той докір глибоко вразив гієну, і він почав думати, як би помиритися з жінкою, а заодно й зайцю насолити.
Думав-думав та й надумав. Набрав повен рот вугілля, ліг за заячою хижкою і стогне.
«Що воно там стогне?» — подумав заєць.
Вийшов із хижі і бачить: корчиться гієна на землі, качається на спині і глухо стогне:
— Зжалься, друже, рятуй мене! У мене повен рот крові...
— Ану покажи... Та що це?
— То загусла кров. Якби ж ти знав, як мені болить.
Пожалів заєць гієну, засунув лапку йому в пащу, а той зараз і схопив її гострими зубами.
— Ой, ти мені пальці відкусиш! — зойкнув заєць.
— Саме це я й збираюсь зробити, якщо не скажеш, як мені перед жінкою виправдатись.
— Гаразд. Завтра вранці я поведу тебе в таке місце, де багато харчів. Тільки, будь ласка, відпусти мої пальці... Приходь до мене, як заспівають півні.
Серед ночі гієна, якому дуже кортіло швидше з жінкою помиритися, розбуркав свого півня і змусив його кукурікати. А тоді пішов будити зайця:
— Вставай! Мій півень уже проспівав!
— А мені саме снилося, що хтось дрочив твого півня, шпигав його і тряс,— відказав хитрий заєць.— Ану лишень, почекаймо, поки старі жінки почнуть бухикати, отоді вже й рушимо в дорогу.
Побачив гієна, що його хитрощі викрито, пішов, буркочучи, і сипнув меленого перцю до хижі своєї тещі, а тоді знову бігом до зайця.
— Моя теща,— кричить,— хоч і прокидається завжди пізно, вже бухикає!
— А мені оце снилося, що якийсь злий жартівник сипнув перцю до хижі твоєї тещі. Зачекай, хай розвидніється, тоді й рушимо в дорогу.
Бачить гієна, що знову спіймав облизня, але дуже кортить йому швидше в дорогу! Отож назбирав він соломи і розклав багаття за найближчим пагорбом, звідки щоранку з’являлися перші промені сонця. А тоді щодуху кинувся до заячої хижі. Стукає в двері і кричить:
— Гей, зайцю! Дивися, вже схід сонця палає!
— Мені здається, що то хтось запалив багаття!
— Гр-р-р! — загарчав гієна.— Як ти й далі так глузуватимеш з мене, то я тебе з’їм!
— Потерпи ще трошки! Кажу тобі, що незабаром твоє бажання здійсниться.
Аж ось настав довгожданий світанок. Подалися заєць з гієною в дорогу до галявини, де на землі лежало багато-багато яєць. Як прийшли, хотів був гієна їх збирати, але заєць застеріг його:
— Яйця ті належать Брісі, духові з велетенською головою. Він їх дуже пильно стереже. Ми його чемненько попросимо дати нам кілька яєць. Як говоритимемо з ним ввічливо й гречно, він з нами поділиться...
На їхнє прохання Брісі погодився дати їм частину своїх припасів:
— Усі яйця, які ви встигнете полічити за час, поки я пройду три кроки, будуть ваші. Тільки лічіть по черзі.
— О, щедрий Брісі, можна я буду першим? — попросив гієна.
Почав гієна лічити яйця одне за одним, та так швидко, що вже й слів не розібрати. Налічив дев’ятнадцять штук.
Настала черга зайця. Чітко й голосно лічив він, поки Брісі робив свої три кроки: «Десять, двадцять, тридцять, сорок, п’ятдесят...», і спинився на ста тридцяти!
Можете собі уявити, як зустріла жінка гієни свого дурного чоловіка?
