Як звірі хату будували

Матеріал з Казки українською мовою
Перейти до: навігація, пошук

Обридло волові всю зиму тремтіти на морозі. Не раз він думав собі: “Не хочу я жити в холодній країні; переживу цю зиму, перелітую, і як тільки птах почне летіти до вирію, подамся і я до теплого краю”.

Пролетіло літо, як один день, не встиг віл оглянутися, як уже настала осінь, мокра та холодна. Віл гнувся, гнувся в загороді й згадав про теплий край... Настав день, віл піднявся і пішов з двору на городи. Побачили його півень та качка й питають:

— Куди ти йдеш?

— Та тікаю від зими, йду шукати літа.

— І ми підемо з тобою.

— Що ж, ходім, гуртом веселіше буде. Вийшли вони з двору, а на воротях сидить кіт; побачив їх і спитав:

— Куди це ви йдете?

— Тікаємо від зими; йдемо шукати літа.

— Візьміть і мене.

— Ходім, коли хочеш, гуртом веселіше буде. Пішли вони далі. Аж у полі їм зустрівся баран. Порівнявшись з ними, спитав:

— Куди йдете, земляки?

— Ходи, коли хочеш, гуртом веселіше буде.

(Пішов і баран з ними. А далі й свиня пристала до гурту).

Пішли. Дорогою вже й підтоптались, а до літа ще далеко. Аж ось випав сніг, вдарили морози, занесло дорогу... Далі йти несила.

Зайшли вони до лісу, забилися у затишок і стали, тулячись один до одного. А далі віл і каже:

— Давайте, братці, збудуємо собі хату, перебудемо в ній до тепла, а потім підемо далі. Як давай, то й давай. Гурт не малий...

— Треба ж місце добре відшукати,— каже кіт. А качка й собі:

— Ходім, знайдем таке місце, де б вода була недалечко.

Пішли, знайшли таке місце, взялися до роботи.

Віл зі свинею риють, качка воду носить, свиня місить, півень глевки робить, а баран із котом мастять. Поклали вони хату, а качка й каже:

— Коли поклали хату, то ще викопаймо у хаті таку яму, щоб вода була; як прийде зима, щоб мені не ходити далеко.

Свиня вирила таку яму, й качка наносила її повну води. А кіт каже:

— Коли поклали хату, то покладімо ще й піч, щоб мені було де взимку погрітися. А півень і собі:

— Коли поклали хату, то покладімо ще й жердку, бо я не призвичаєний на голій землі спати.

Та й як уже вони ту жердку та піч поклали, тоді баран каже:

— Що ви хотіли, то вже маєте; зробіть же тепер постіль, щоб я на голій землі не ночував.

Пішли вони до лісу, наносили багато листя, зробили постіль і для барана, й для свині, для вола. Тоді віл каже:

— Тепер ходім, назносим собі всякої поживи. Порозходилися вони всі, кожне взялося роздобувати поживи для товариства.

Волові та баранові — кукурудзи сухої, соломи просяної дістали; свині — картоплі, буряків нарили; качці — бурякового листа наносили, ячменю, проса багато; котові — мишей ловити допомогли, горобців; півневі поназбирували ріжного, хробаків усяких.

Наносили вони всього того досить, зробили собі сани та й стали складати.

Віл із бараном тоді запряглися, кіт уперед побіг, підстрибуючи, качка на сіно та лист вгніздилася, а свиня з півнем слідом їдуть, господарства спільного доглядають.

Поскладали вони все те в порядку, посідали та й сидять у теплі та добрі.

Кіт на печі сидить та мурчить, півень на жердці виспівує, качка в воді хлюпощеться, а свиня простяглася на постелі, лежить і рохкає. Надворі мороз та шквиря, а в них затишок і їсти є що.

Аж ось бігла повз їх хату лисиця, вчула, як півень виспівує “кукуріку”, “кукуріку”, й захотілося їй курятинкою поласувати.

Зупинилась, кортить її, та в хату піти боїться, бо чути, що там не один півень, а крім нього ще хтось гомонить. Метнулася тоді вона по лісі, знайшла ведмедя та вовка й каже:

— Я надибала цілий скарб. До нашого лісу забрела ціла ватага тварин із села — там чути голос півня, качки та й ще когось... Так ходім, розділимо їх проміж собою. Я візьму півня та качку, а ви вибирайте собі, кому що до вподоби.

— Ну, ходім; ми з ними розправимося по-своєму.

Підійшли вони до хатки й почали турбуватися, кому поперед іти в хату. Лисичка подумала й каже:

— Якщо йти, так не кому іншому, як ведмедеві. Він найдужчий і найхоробріший. Іди, ведмедю, а ми тут постережемо.

— Як іти, то й іти,— каже ведмідь і посунув до хати.

А тут його тільки й чекали. Віл як кинувся на нього, довбнув його рогами і почав перти до стіни. Баран розігнався й ну штовхати ведмедя під боки; свиня кинулась його гризти; кіт стрибнув ведмедеві на голову, щоб очі видряпати; півень як закричить що є сили: “Ку-ку-рі-ку!”

Ведмедеві й в очах потьмарило. Зібрався з силою, рвонувся з хати та й побіг у світ за очі, не оглядаючись. А лисиця й вовк бачать, що непереливки, та за ним... Тільки їх і бачили.

А віл зі своїми товаришами ще довго жили в хатці, гуртом працюючи та про спільне добро дбаючи.