Як цап та баран вовків налякали (Туркменська народна казка)

Матеріал з Казки українською мовою
Перейти до: навігація, пошук

Було таке чи й не було, але мав один господар цапа та барана. І пускав їх у сад на пашу, бо хотів, щоб вони швидше жиру набралися.

Та котрогось дня почув цап, як господар сказав своїй дружині, що заріже барана й цапка на м'ясо, і побіг чимдуж до барана.

— Друже баранчику,— мовив цап,— скажу тобі, що сам чув, ти ж не кажи потім, наче, не чув,— наш господар надумався зарізати нас. Треба, мабуть, нам утікати.

Наляканий баран витріщив очі:

— Що ж, друже, втікаймо.

Вийшли вони нищечком із хазяйського обійстя та й хода.

Тільки цап підхопив на роги ще й мішок, у якому господар носив траву.

Бігли вони, бігли та й прибилися в степ. Аж трапилася їм вовча голова. Цап, забачивши ту голову перший, і каже:

— Друже, поглянь, он голова твого ворога лежить. Ти славний лицар, чи не пішов би ти й не забрав ту голову в наш мішок? — А сам так і задкує.

— Та й ти лицар нівроку,— одказує баран,— у тебе ж он і борода росте. Іди краще сам та й забери ту голову в мішок.

— Тоді,— каже цап,— візьмімося за мішок удвох та й підступаймо до голови разом. Заберемо й підемо далі.

Так і вчинили. Поклали вовчу голову в мішок та й помандрували собі далі, поки не опинилися перед крутою горою. Здолали й ту гору, аж дивляться — багаття палає. Підійшли друзі до вогнища — а там семеро вовків плов варять.

Нічого не вдієш, довелося цапкові та баранові привітатися з вовками, а ті попідхоплювались і розглядають гостей, примовляючи:

— Оце добре, що й м'ясо прийшло,— саме час у казан кидати.

— Не турбуйтеся,— каже цап,— м'яса в нас удосталь.

— Де ж воно? — вигукнули вовки.

— А принеси-но, друже баране, котрусь із вовчих голів, треба в плов укинути.

Баран хутко дістав із мішка вовчу голову, приніс, а цап як закричить:

— З дев'яти вовчих голів ти вибрав оцю! Іди принеси більшу!

Почули це вовки та й думають: «Чи це, бува, не ті, що вовчі голови їдять? Хоч би наших не познімали!»

Та мерщій тікати звідти. А цап з бараном повечеряли і полягали біля вогню спочивати.