Лисичка, гарбуз, скрипка та капкан (українська народна казка)

Матеріал з Казки українською мовою
Версія від 12:52, 19 березня 2015, створена Bogdana (обговорення | внесок)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)

Їхав чоловік дорогою та й загубив гарбуз. Лежить вій проти вітру та й гуде. Аж біжить лисичка.

«Бач,— каже,— реве, хоче ще злякати! От я тебе утоплю!» Ухопила його за мотузочку, почепила на шию і подалась до річки. Стала гарбуза топити, а той набирається води та булькотить.

«Іч,— каже,— ще і проситься! І не просись, бо не пущу!» От як гарбуз вже набрався, то й лисичку тягне у воду.

«Бач, який,— каже.— То просився, а це шуткує. Пусти-бо!» Насилу вона вирвалась. От біжить, аж лежить на дорозі скрипка та на вітрі і гуде потихеньку.

«Бач,— каже лисичка,— ангельський голосочок, так чортова думка». Та й обмина її. Біжить далі; аж чоловік капкани розставив.

«Бач,— каже,— які хитрощі-мудрощі! Хіба вже на їх і сісти не можна?» Тільки сіла, а капкан її за хвіст.

«Бач, яке,— каже,— ще й держе!»

Аж ось до тих капканів і хазяїн іде.

«Дивись, ще, може, і бить буде!»

А той чоловік узяв її та й забрав.