Свиня, ведмідь, лисиця та кіт
Задумали якось свиня, ведмідь та лисиця разом землю обробляти і врожай збирати. Домовлялись, що свиня буде орати, ведмідь сіяти, а лисиця боронувати. Так і зробили.
Коли жито визріло, вони врожай зібрали і на три частини його поділили: свиня взяла собі зерно, ведмідь солому, а лисиці залишилася полова. Не сподобався лисиці такий розподіл. Сказала вона про це свині й ведмедю, а ті й вухом не повели. І пішла тоді лисиця шукати суддю, щоб поділив їх справедливо. Йде дорогою, назустріч кіт.
– Куди ти, лисичко, йдеш?
– Йду шукати суддю, щоб справедливо поділив прибутки! – Та й розповіла котові, як її свиня та ведмідь скривдили.
– Не журися, – каже кіт, – я вас добре поділю!
Ідуть лисиця та кіт разом, а свиня з ведмедем ще здалеку їх побачили:
– Обманули ми лисицю, от вона вже страшного суддю веде!
(А ця дика свиня та ведмідь ніколи такого звіра не бачили!).
Давай вони ховатися од кота! Свиня залізла в купу соломи, а ведмідь видерся на дерево і сховався поміж листям.
Підійшли кіт з лисицею до спільного поля, а там уже нікого нема. Сіли, почекали. Аж кіт зирк – в купі соломи хтось шарудить.
«Миша!» – подумав. Та як скочить!
Свиня так перелякалася!
«Це за хитрість мою кара!» – подумала.
Як скочить! З переляку забігла аж в озеро та вже більше назад не верталася – побрела собі геть.
А кіт від переляку, що в соломі була не миша, а таке страховисько, скочив на дерево і подерся вгору прямо на ведмедя. Той ледве не вмер. «Це суддя вже розправився із свинею і мене дістає», – думає собі. Та давай дертися вище. Натрапив на тонку гілку. Вона переломилася – ведмідь ледве кістки зібрав і геть із цього лісу подався.
Бачить кіт, що таке діло, скочив з дерева і каже лисиці:
– Я ж казав тобі, що допоможу.
Забрали вони жито і стали удвох жити.
