Відмінності між версіями «Вовк та лисиця (грецька народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) (Створена сторінка: Якось уранці журилася лисиця: — Ой, хочеться мені рибки! Я вже забула, яка вона на смак. Ал...) |
Bogdana (обговорення | внесок) |
||
| (Не показані 8 проміжних версій 2 користувачів) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | Якось уранці журилася лисиця: | + | Якось уранці журилася [[лисиця]]: |
— Ой, хочеться мені рибки! Я вже забула, яка вона на смак. Але що поробиш — не вмію ловити. | — Ой, хочеться мені рибки! Я вже забула, яка вона на смак. Але що поробиш — не вмію ловити. | ||
| Рядок 5: | Рядок 5: | ||
Раптом їй сяйнула думка: | Раптом їй сяйнула думка: | ||
| − | — Що це я мудрую? Адже вовк — справжній рибалка. Умовлю його наловити риби, а потім і наїмся. | + | — Що це я мудрую? Адже [[вовк]] — справжній рибалка. Умовлю його наловити риби, а потім і наїмся. |
Не довго думаючи, лисиця побігла до вовка. | Не довго думаючи, лисиця побігла до вовка. | ||
| − | — Куме, бери свою вудку, а я візьму кошика, та ходімо ловити рибу! Тільки гляди — рибу поділимо порівну. | + | — Куме, бери свою вудку, а я візьму кошика, та ходімо ловити [[рибу]]! Тільки гляди — рибу поділимо порівну. |
— Ходімо,— каже вовк. | — Ходімо,— каже вовк. | ||
| Рядок 25: | Рядок 25: | ||
— Вовчику, можна я віднесу рибу до твоєї хати? | — Вовчику, можна я віднесу рибу до твоєї хати? | ||
| − | — Віднеси, кумасю,— відповів вовк. | + | — Віднеси, кумасю,— відповів [[вовк]]. |
Лисиця взяла рибу — та до своєї хати! Висипала здобич, а з порожнім кошиком побігла до вовка і залилася слізьми: | Лисиця взяла рибу — та до своєї хати! Висипала здобич, а з порожнім кошиком побігла до вовка і залилася слізьми: | ||
| Рядок 31: | Рядок 31: | ||
— Що трапилося, кумасю? — питає вовк. | — Що трапилося, кумасю? — питає вовк. | ||
| − | — Ой, куме, що я тобі скажу! Бігла я повз річку, і схотілося мені напитися води. Поставила кошик неподалік. І що ти думаєш? Найбільша кефаль — стриб у воду, а дітки — за | + | — Ой, куме, що я тобі скажу! Бігла я повз річку, і схотілося мені напитися води. Поставила кошик неподалік. І що ти думаєш? Найбільша кефаль — стриб у воду, а дітки — за нею! Я до кошика, та де там — не встигла... У воду вскочив і окунь, а за ним його дітки, онуки, двоюрідні брати та сестри. Ось глянь — порожній кошик. Тільки одна тюлька не встигла втекти... Горе та й годі! — ще дужче заридала лисиця.— Як згадаю, що вони знову втекли в море! Насміялися з нас! Як же тепер нам по білому світу ходити? |
| − | нею! Я до кошика, та де там — не встигла... У воду вскочив і окунь, а за ним його дітки, онуки, двоюрідні брати та сестри. Ось глянь — порожній кошик. Тільки одна тюлька не | ||
| − | встигла втекти... Горе та й годі! — ще дужче заридала лисиця.— Як згадаю, що вони знову втекли в море! Насміялися з нас! Як же тепер нам по білому світу ходити? | ||
Вовк не повірив лисиці, але не дав зрозуміти цього. Вирішив схитрувати. | Вовк не повірив лисиці, але не дав зрозуміти цього. Вирішив схитрувати. | ||
| Рядок 41: | Рядок 39: | ||
Невдовзі лисиця принесла воду. | Невдовзі лисиця принесла воду. | ||
| − | Вовк напився та й каже: | + | [[Вовк]] напився та й каже: |
| − | — Спасибі тобі, кумочко! Бач, а я вже й риби наловив повний кошик. Зверху я накрив її скатертиною ще й каменем придавив, щоб не втекла. Бери кошик і йди до мене додому. А | + | — Спасибі тобі, кумочко! Бач, а я вже й риби наловив повний кошик. Зверху я накрив її скатертиною ще й каменем придавив, щоб не втекла. Бери кошик і йди до мене додому. А я скоро прийду, тільки заскочу до себе на город. |
| − | я скоро прийду, тільки заскочу до себе на город. | ||
«Краще не вигадаєш,— подумала лисиця,— і другий кошик риби буде мій, а вовкові що-небудь збрешу. Таке вже вигадаю, що й святий вуха розвісить! Вовчисько й поготів | «Краще не вигадаєш,— подумала лисиця,— і другий кошик риби буде мій, а вовкові що-небудь збрешу. Таке вже вигадаю, що й святий вуха розвісить! Вовчисько й поготів | ||
| Рядок 74: | Рядок 71: | ||
Вовк познімав крабів, забрав із скрині рибу та й пішов додому. А лисиця ще довго не могла прийти до пам’яті. Потім схопилася за живіт. Всередині бурчало — їй дуже хотілося їсти. | Вовк познімав крабів, забрав із скрині рибу та й пішов додому. А лисиця ще довго не могла прийти до пам’яті. Потім схопилася за живіт. Всередині бурчало — їй дуже хотілося їсти. | ||
| + | |||
| + | |||
| + | |||
| + | {{Грецькі_народні_казки_українською_мовою}} | ||
| + | {{Казки з книги Грецькі народні казки (Веселка,1985)}} | ||
| + | {{Казки про тварин}} | ||
Поточна версія на 00:04, 11 вересня 2013
Якось уранці журилася лисиця:
— Ой, хочеться мені рибки! Я вже забула, яка вона на смак. Але що поробиш — не вмію ловити.
Раптом їй сяйнула думка:
— Що це я мудрую? Адже вовк — справжній рибалка. Умовлю його наловити риби, а потім і наїмся.
Не довго думаючи, лисиця побігла до вовка.
— Куме, бери свою вудку, а я візьму кошика, та ходімо ловити рибу! Тільки гляди — рибу поділимо порівну.
— Ходімо,— каже вовк.
Прийшли вони на берег моря. Вовк умостився на камені з водкою. Не минуло й хвилини, як він витяг велику кефаль.
— О, цю підсмажимо! — зраділа лисиця.
Незабаром вовк зловив окуня.
— Із цього зваримо юшку,— провадила лисиця.— Смачну-пресмачну! Ялика проковтнеш!
Вовк справно ловив рибу. Нарешті кошик був повний.
— Вовчику, можна я віднесу рибу до твоєї хати?
— Віднеси, кумасю,— відповів вовк.
Лисиця взяла рибу — та до своєї хати! Висипала здобич, а з порожнім кошиком побігла до вовка і залилася слізьми:
— Що трапилося, кумасю? — питає вовк.
— Ой, куме, що я тобі скажу! Бігла я повз річку, і схотілося мені напитися води. Поставила кошик неподалік. І що ти думаєш? Найбільша кефаль — стриб у воду, а дітки — за нею! Я до кошика, та де там — не встигла... У воду вскочив і окунь, а за ним його дітки, онуки, двоюрідні брати та сестри. Ось глянь — порожній кошик. Тільки одна тюлька не встигла втекти... Горе та й годі! — ще дужче заридала лисиця.— Як згадаю, що вони знову втекли в море! Насміялися з нас! Як же тепер нам по білому світу ходити?
Вовк не повірив лисиці, але не дав зрозуміти цього. Вирішив схитрувати.
— Не плач, кумасю,— мовив він.— Принеси й мені з річки напитися води, бо морська — дуже солона. А я тим часом ще наловлю риби. І тебе почастую.
Невдовзі лисиця принесла воду.
Вовк напився та й каже:
— Спасибі тобі, кумочко! Бач, а я вже й риби наловив повний кошик. Зверху я накрив її скатертиною ще й каменем придавив, щоб не втекла. Бери кошик і йди до мене додому. А я скоро прийду, тільки заскочу до себе на город.
«Краще не вигадаєш,— подумала лисиця,— і другий кошик риби буде мій, а вовкові що-небудь збрешу. Таке вже вигадаю, що й святий вуха розвісить! Вовчисько й поготів повірить».
Лисиця з кошиком подалася до себе додому.
Вдома вона хутенько зняла камінь і сунула лапу під скатертину. Раптом вона відчула страшний біль. У кошику були краби. Вони вчепилися клешнями в лисицю.
— Рятуйте, помираю! — верещала лисиця, намагаючись скинути крабів.— Рятуйте!
Раптом до хати зайшов вовк, який простував слідом за нею.
— Що з тобою, кумасю? — вигукнув він.
— Не базікай, краще допоможи мені зняти цих дияволів, бо вони з’їдять мене!
— За це віддай мені велику кефаль, яку я впіймав,— сказав вовк.
— У скрині! У скрині! — вищала лисиця.
— Віддай і окуня.
— У скрині візьми!
— Віддай ...
— У скрині! Забирай усю рибу: діток їхніх, онуків, сестер, братів і всіх родичів. Тільки швидше, куме, бо я сконаю від болю.
Вовк познімав крабів, забрав із скрині рибу та й пішов додому. А лисиця ще довго не могла прийти до пам’яті. Потім схопилася за живіт. Всередині бурчало — їй дуже хотілося їсти.
