Відмінності між версіями «Два ослики (Болгарська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
 
(Не показана 1 проміжна версія ще одного користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
Один чоловік мав двох роботящих осликів. Та був він дуже бідний, не мав чим прогодувати своїх осликів узимку, тому вирішив їх продати. Одного продав багатієві, а другого каменяреві. Багатій купив ослика для свого семирічного синка, щоб той їздив до школи, а каменяр — щоб возити каміння.
+
Один [[чоловік]] мав двох роботящих осликів. Та був він дуже бідний, не мав чим прогодувати своїх осликів узимку, тому вирішив їх продати. Одного продав багатієві, а другого каменяреві. [[Багатій]] купив ослика для свого семирічного синка, щоб той їздив до школи, а каменяр — щоб возити каміння.
  
 
Якось згодом обидва здибалися знову, зраділи, поцілувалися та й почали розпитувати один одного про життя-буття.
 
Якось згодом обидва здибалися знову, зраділи, поцілувалися та й почали розпитувати один одного про життя-буття.
  
— Як тобі, братику, ведеться? Який в тебе господар? Чи добре тобі в нього живеться? Що ти робиш?
+
— Як тобі, [[брат]]ику, ведеться? Який в тебе [[господар]]? Чи добре тобі в нього живеться? Що ти робиш?
  
— Живеться мені дуже добре, братику,— сказав ослик, що потрапив до багатія.— Працюю по дві години на день. Хазяйському синкові далеко ходити до школи, то я його на собі вожу. Туди й назад. Кладуть мені багато чистого й хорошого сіна, ясла мої завжди повні, навіть просіяний ячмінь мені дають. Там, де я сплю, завжди чистенько, підметено, вимито. Кращого й бажати годі! А ти як живеш?
+
— Живеться мені дуже добре, братику,— сказав ослик, що потрапив до багатія.— Працюю по дві години на день. Хазяйському [[син]]кові далеко ходити до школи, то я його на собі вожу. Туди й назад. Кладуть мені багато чистого й хорошого сіна, ясла мої завжди повні, навіть просіяний ячмінь мені дають. Там, де я сплю, завжди чистенько, підметено, вимито. Кращого й бажати годі! А ти як живеш?
  
— Ох, братику! — заплакав другий, той, що його каменяр купив. - Спочатку подивись на мою зранену спину, а тоді питай. Лиха моя доля,
+
— Ох, [[брат]]ику! — заплакав другий, той, що його каменяр купив. - Спочатку подивись на мою зранену спину, а тоді питай. Лиха моя доля,
  
 
І що попав я до того каменяра. Цілий день примушує він мене возити на спині каміння, а годує самими будяками та сухою соломою. Ото тільки й радості мені, що ввечері повернуся з роботи, скину сідло й качаюся в пилюці, скільки хочу.
 
І що попав я до того каменяра. Цілий день примушує він мене возити на спині каміння, а годує самими будяками та сухою соломою. Ото тільки й радості мені, що ввечері повернуся з роботи, скину сідло й качаюся в пилюці, скільки хочу.
Рядок 14: Рядок 14:
  
  
 +
{{Казки про тварин}}
 
{{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}
 
{{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}

Поточна версія на 15:39, 14 грудня 2013

Один чоловік мав двох роботящих осликів. Та був він дуже бідний, не мав чим прогодувати своїх осликів узимку, тому вирішив їх продати. Одного продав багатієві, а другого каменяреві. Багатій купив ослика для свого семирічного синка, щоб той їздив до школи, а каменяр — щоб возити каміння.

Якось згодом обидва здибалися знову, зраділи, поцілувалися та й почали розпитувати один одного про життя-буття.

— Як тобі, братику, ведеться? Який в тебе господар? Чи добре тобі в нього живеться? Що ти робиш?

— Живеться мені дуже добре, братику,— сказав ослик, що потрапив до багатія.— Працюю по дві години на день. Хазяйському синкові далеко ходити до школи, то я його на собі вожу. Туди й назад. Кладуть мені багато чистого й хорошого сіна, ясла мої завжди повні, навіть просіяний ячмінь мені дають. Там, де я сплю, завжди чистенько, підметено, вимито. Кращого й бажати годі! А ти як живеш?

— Ох, братику! — заплакав другий, той, що його каменяр купив. - Спочатку подивись на мою зранену спину, а тоді питай. Лиха моя доля,

І що попав я до того каменяра. Цілий день примушує він мене возити на спині каміння, а годує самими будяками та сухою соломою. Ото тільки й радості мені, що ввечері повернуся з роботи, скину сідло й качаюся в пилюці, скільки хочу.

— Ох, чом я не на твоєму місці, братику? — зітхнув перший осел.— Хай би я носив цілий день важке каміння, та зате ж кожного вечора качався б у пилюці й наїдався досхочу будяків і соломи! Ох, і нащо мене продали тому багатієві, чому я такий нещасний?