Відмінності між версіями «Раз та гаразд (Болгарська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
 
(Не показані 4 проміжні версії цього користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
Якось зустрілися лисиця з кішкою і домовилися піти разом пошукати собі чого-небудь попоїсти. Забрели в чийсь садок, побачили спілі груші й захотіли ними поласувати. Кицька підскочила й видерлася на грушу, а лисиця внизу тільки облизувалася на грушки. Кицька почала рвати й кидати груші з дерева, а лисиця їх збирати. У кицьки був куций хвіст, і лисиця звала кицьку «куцькою», а лисиця мала на чолі лисинку, тому кицька казала на лисицю «лисенька».
+
Якось зустрілися [[лисиця]] з кішкою і домовилися піти разом пошукати собі чого-небудь попоїсти.  
  
От лисиця говорить:
+
Забрели в чийсь садок, побачили спілі груші й захотіли ними поласувати. Кицька підскочила й видерлася на грушу, а лисиця внизу тільки облизувалася на грушки. Кицька почала рвати й кидати груші з дерева, а лисиця їх збирати.
 +
 
 +
У кицьки був куций хвіст, і лисиця звала кицьку «куцькою», а лисиця мала на чолі лисинку, тому кицька казала на лисицю «лисенька».
 +
 
 +
[[Файл:Лисичкааа 300х229.jpg|left]]От лисиця говорить:
  
 
— Кицько-куцько, а як застане нас тут господар із собаками, що ти зробиш?
 
— Кицько-куцько, а як застане нас тут господар із собаками, що ти зробиш?
Рядок 11: Рядок 15:
 
— Гай, гай,— каже кішка,— нащо двісті двадцять? Краще раз — та гаразд!
 
— Гай, гай,— каже кішка,— нащо двісті двадцять? Краще раз — та гаразд!
  
Доки вони так розмовляли, саме надійшов господар і напустив на них собак. Кицька — раз! Скочила з груші додолу, звідти — на інше дерево?
+
Доки вони так розмовляли, саме надійшов [[господар]] і напустив на них собак. Кицька — раз! Скочила з груші додолу, звідти — на інше дерево?
  
 
і сховалася в гіллі. А лисицю — з її «двісті двадцятьма» — погнали собаки. Вона навтікача — собаки за нею, вона хвостом круть-вергь, але собаки її догнали і схопили за хвоста. Лисиця сіпнулася щосили, хвіст одірвався, отак і врятувалася.
 
і сховалася в гіллі. А лисицю — з її «двісті двадцятьма» — погнали собаки. Вона навтікача — собаки за нею, вона хвостом круть-вергь, але собаки її догнали і схопили за хвоста. Лисиця сіпнулася щосили, хвіст одірвався, отак і врятувалася.
  
Лисиця дуже розізлилася, що кішці нічого не сталося, а вона, така хитра лисиця, позбулася хвоста.
+
[[Лисиця]] дуже розізлилася, що кішці нічого не сталося, а вона, така хитра лисиця, позбулася хвоста.
  
Тож коли господар із собаками був уже далеко, вона підбігла під дерево, де сиділа кішка, і почала дражнитися:
+
Тож коли [[господар]] із [[собака]]ми був уже далеко, вона підбігла під дерево, де сиділа кішка, і почала дражнитися:
  
 
— Киценько-куценько, чого така куценька?
 
— Киценько-куценько, чого така куценька?
  
Лисиця хотіла розсердити кішку, щоб та злізла з дерева, а тоді її придушити. Але кішка сиділа собі спокійно на вершечку і муркотіла:
+
[[Лисиця]] хотіла розсердити кішку, щоб та злізла з дерева, а тоді її придушити. Але кішка сиділа собі спокійно на вершечку і муркотіла:
  
 
— І я куценька, і ти куценька! А я ж казала: краще — раз, та гаразд!
 
— І я куценька, і ти куценька! А я ж казала: краще — раз, та гаразд!
  
 
+
{{Казки про тварин}}
 +
[[Категорія:Казки про лисичку]]
 
{{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}
 
{{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}

Поточна версія на 23:30, 3 травня 2014

Якось зустрілися лисиця з кішкою і домовилися піти разом пошукати собі чого-небудь попоїсти.

Забрели в чийсь садок, побачили спілі груші й захотіли ними поласувати. Кицька підскочила й видерлася на грушу, а лисиця внизу тільки облизувалася на грушки. Кицька почала рвати й кидати груші з дерева, а лисиця їх збирати.

У кицьки був куций хвіст, і лисиця звала кицьку «куцькою», а лисиця мала на чолі лисинку, тому кицька казала на лисицю «лисенька».

Помилка створення мініатюри: Не вдалося зберегти мініатюру до місця призначення

От лисиця говорить:

— Кицько-куцько, а як застане нас тут господар із собаками, що ти зробиш?

— Я знаю, що зроблю, мені просто,— каже кішка.— Раз із груші додолу, а звідти — на інше дерево! А ти, лисенька, що вдієш?

— А я знаю двісті двадцять раз,— відказує лисиця.— Туди-сюди хвостом махну, собаки поженуться за хвостом, а я втечу.

— Гай, гай,— каже кішка,— нащо двісті двадцять? Краще раз — та гаразд!

Доки вони так розмовляли, саме надійшов господар і напустив на них собак. Кицька — раз! Скочила з груші додолу, звідти — на інше дерево?

і сховалася в гіллі. А лисицю — з її «двісті двадцятьма» — погнали собаки. Вона навтікача — собаки за нею, вона хвостом круть-вергь, але собаки її догнали і схопили за хвоста. Лисиця сіпнулася щосили, хвіст одірвався, отак і врятувалася.

Лисиця дуже розізлилася, що кішці нічого не сталося, а вона, така хитра лисиця, позбулася хвоста.

Тож коли господар із собаками був уже далеко, вона підбігла під дерево, де сиділа кішка, і почала дражнитися:

— Киценько-куценько, чого така куценька?

Лисиця хотіла розсердити кішку, щоб та злізла з дерева, а тоді її придушити. Але кішка сиділа собі спокійно на вершечку і муркотіла:

— І я куценька, і ти куценька! А я ж казала: краще — раз, та гаразд!