Відмінності між версіями «Бідний вовк (українська народна казка)»
Bogdana (обговорення | внесок) |
Bogdana (обговорення | внесок) |
||
| Рядок 161: | Рядок 161: | ||
[[Категорія:Казки про вовка]] | [[Категорія:Казки про вовка]] | ||
| − | {{ | + | {{Казка про чоловіка}} |
Поточна версія на 12:25, 12 травня 2014
Ото був собі такий бідний вовк, що трохи не здох з голоду; ніде нічого не пійма. От, та й пішов він до Бога просити їжі. Приходить до Бога та приставився таким бідним, таким бідним, що ще гірший, ніж був.
«Боже,— каже,— милостивий! Дай чого їсти, а то пропаду з голоду».
— «А чого тобі їсти?» — каже Бог.— «Чого дай, то дай».
— «Отам на лугах пасеться попова кобила, вона ніяк не підбіжить, отту й з'їж!»
От вовк мерщій од Бога, трюх-трюх,— так біжить! Та до кобили:
«Здорова була, кобило! Казав Бог, щоб я тебе з'їв».
— «Що ж ти таке, що ти будеш мене їсти?»
— «Вовк!» — каже.— «Та брешеш — собака!» — «Їй-богу,— каже,— вовк».
— «Ну, коли ж ти вовк, з чого ж ти починатимеш мене їсти?»
— «А з голови!» — каже.— «Е, вовчику,— каже,— вовчику! Коли вже ти наважив мене з'їсти, то починай мене з хвоста; то поки доїси до середини,— а я все буду пастись,— та й доситішаю; тоді ти й закусиш ситеньким».
— «Чи так, то й так!» — каже вовк та зараз до хвоста... Як потягне за хвіст, як вихоне та кобила задом, як дасть копитами в пику...
Вовк не зна вже, чи на сім, чи на тім світі... А кобила як дремене! Аж курява встала.
От вовк сидить собі та й дума: «Чи я не дурний, чи я не скажений... Чому було не хватати за горло?!»
От він уп'ять потяг до Бога просить їжі.
«Боже,— каже,— милостивий! Дай чого хоч трохи попоїсти, а то опухну з голоду».
— «Хіба,— каже,— тобі кобили трохи?»
Лає: «Хай,— каже,— з неї шкуру живцем на гамани злуплять! Не то не наївся, та трохи пики не розбила...»
— «Ну, коли ж так,— каже Бог,— то піди, отам над яром, такий ситий баран пасеться, то ти його й з'їж».
Пішов вовк. Баран пасеться над яром.
«Здоров, баране!»
— «Здоров».— «Казав Бог, щоб я тебе з'їв».
— «А що ти таке, що ти будеш мене їсти?»
— Каже: «Вовк!» — «Та брешеш — собака!»
— «Ні, їй-богу,— каже,—- вовк!»
— «А коли ж ти вовк, то як ти мене їстимеш?»
— «А як їстиму?!.. З голови почну, та й увесь мій — не як!»
— «Е, вовчику, каже,— вовчику! Коли вже наважив мене їсти, то стань краще от над оцим яром і рот роззяв, а я сам так туди й ускочу».
— «Ставай»,— каже. От став він якраз над кручею — така круча! — роззявив рот — так тая пасть аж зяє: от би проковтнув!
А баран як розженеться, як вчистить у лоб. Він — беркиць у яр... Добре наївся!.. Тоді сів сердега та й плаче:
«Чи я не дурний, чи я не скажений... Чи то видано, щоб живе м'ясо та само у рот ускочило?!»
Думав, думав... От пішов знов до Бога просить їжі.
«Боже,— каже,— милостивий, Боже милосердний! Чого дай, то дай попоїсти, а то пропаду з голоду».
Бог каже: «Такий з тебе їдець! Тобі якби само у рот ускочило... Та вже що з тобою казать: піди, там чоловік на дорозі загубив сало — то й твоє: воно нікуди не втече».
Послухав. Прийшов на місце — аж лежить сало. Він сів та й дума:
«Добре,— каже,— з'їм я його, а воно ж солоне — пити захочеться... Піду спершу нап'юся, а тоді вже...»
Пішов. Поки там до річки та од річки, а чоловік оглядиться, що нема сала, повернувся — коли лежить. Узяв тоє сало.
Приходить вовк — нема сала. От він сів та й плаче: «Чи я не дурний, чи я не скажений! Хто ж таки не ївши п'є?»
Сидів, сидів... Так їсти — аж-аж-аж!.. Йде знову до Бога просити їжі.
«Боже,— каже,— милостивий, Боже милосердний! Чого дай, то дай попоїсти, а то віку не доживу...»
— «Та й обрид вже ти,— каже,— з тією їжею! Та що вже з тобою казать: піди, там недалечко села пасеться свиня, оту й з'їж!»
Пішов. «Здоров, свине!»
— «Здоров».— «Казав Бог, щоб я тебе з'їв».
— «А що ти таке, що ти будеш мене їсти?»
Каже: «Вовк!» — «Брешеш — собака!»
— «Ні,— каже,— вовк!»
— «Хіба ж,— каже,— вовкові їсти нічого?»
— «Нічого»,— каже.
«Коли ж,— каже,— нічого, то сідай на мене, я тебе повезу на село. У нас тепер вибирають усяке начальство, може й тебе виберуть».
— «Чи так, то й так! Вези!»
Сів на свиню. Прибігла в село. Вона як закувіка — аж вовк перелякався:
«Чого се ти,— каже,— кричиш?»
— «Та це ж я,— каже,— скликаю громаду, щоб тебе швидше вибрали на начальство».
Коли це люди як сунуть з хат — з кочергами, з рогачами, з лопатами... Хто що запопав...
У вовка аж дух сперло, так перелякався (непереливки вже йому!), — потихеньку до свині:
«Скажи — чого це такого народу біжить?» — «Та це ж,— каже,— для тебе». От народ як зсадив вовка, як почав пірчить — то вже йому й не хочеться: насилу живий вирвався!
Як дерне — та прямо до Бога.
«Боже,— каже,— милостивий, Боже милосердний! Дай чого-небудь хоч кришечку попоїсти, а то от-от віку кінець».
Бог каже: «Піди, там он йде кравець,— нападеш та й поживишся». Ледве потопав. Перестріва на дорозі.
«Здоров, чоловіче!»
— «Здоров».
— «Казав Бог, щоб я тебе з'їв».
— «А ти що таке, що станеш мене їсти?»
Каже: «Вовк!» — «Брешеш — собака!»
— «Ні,— каже,— їй-богу вовк».
— «Та й малий же,— каже,— з біса; ану, я тебе поміряю».
Та як укрутить у хвіст руку — давай мірять! Міряв його, міряв... Вже тому вовкові й дихать не хочеться, а він усе його міря: «Аршин! І вздовш [і вшир]!» Поти міряв, що аж хвіст у руці зостався... Вовк як чкурне!.. Та вже годі до Бога, та побіг до вовків:
«Вовчики-братики! Таке й таке лихо!»
Вони давай гнаться, давай гнаться за тим кравцем. Що тут у світі робити? Бачить — біда! Аж стоїть дерево. Він на те дерево; заліз аж на саму верховину. А вовки так те дерево й оступили, так зубами й клацають...
Вовк і каже: «Ні,— каже,— брацця — нічого з цього не буде! От як зробим: я стану на землі, а ви усе на мене, усе на мене — один зверх одного; аж поки досягнем скурвого сина...»
Стали один зверх одного — така драбина! Тоді верхній:
«Ану, злізай, скурвий сину, будемо тебе їсти!»
— «Аа-а! — каже,— вовчики-братики, помилуйте мене, не їжте!»
— «Ні,— каже,—не можна; злізай!»
— «Постойте ж,— каже,— я на сход душі хоч табаки понюхаю».
Тільки що нюхнув та — ачхи! А спідньому вчулось, що він верхнього міря та каже: аршин! Та як присяде — так усі й покотились... Оттакий ворох!.. А він тоді драла... Вони за ним; піймали і розірвали. А чоловік тоді зліз з дерева.
«Спасибі,— каже,— Богу, що не попущено душі християнської лютому звіру!»
Та й пішов собі безпешно додому, та й живе собі з молодицею, та їсть книші з паляницею. І я там був, мед-вино пив,— по бороді бігло, а в роті нічого не було.
От вам казка, мені бубликів в'язка, мені колосок, а вам — грошей мішок.
|
Помилка створення мініатюри: Не вдалося зберегти мініатюру до місця призначення Казка про чоловіка |
|---|
|
Дерев'яний кінь (українська народна казка) • Корова, кінь і пес (українська народна казка) • Кобиляча голова (українська народна казка) • Сліпий кінь (українська народна казка) • Богатирський кінь (українська народна казка) • Мірошник Гавриїл і пані Марйо (грецька народна казка) • Безхвоста (грецька народна казка) • Хуан Сяо (китайська народна казка) |
