Гарна дружина

Ж ив на світі чоловік, який дуже лю¬бив хвалитися. Якось він похвалився, що може виміряти всю землю — від сходу й до заходу сонця — і полічити всі зірки на небі. Похвалився і навіть об заклад побився, що наступного ранку скаже всім, скільки зірок на небі і скільки ліктів має земля від сходу до заходу сонця. Опісля він, звичайно, зрозумів, що набалакав зайвого. Звісно, він програє і втратить своє добро. Прийшов хвалько додому смутний-невеселий. Дружина ставить на стіл їсти, а йому і не їсться, і не п’ється. Почала дружина допитуватися, що з ним таке. — Я вскочив у халепу по самі вуха,— признався чоловік.— Побився об заклад, що завтра вранці скажу, на скільки ліктів тягнеться земля від сходу до заходу сонця і скільки зірок на небі. А якщо не скажу, у нас заберуть усе наше майно. Дружина вислухала його та й каже: — Не така це вже й халепа! Не бійся. Я навчу тебе, як викрутитися з неї. Завтра йди до тих людей і скажи, що, мовляв, від сходу і до заходу сонця стільки-то ліктів, а зірок на небі стільки, скільки зерен проса ось у цьому гор¬щику. А хто не вірить — хай перевірить. На другий день чоловік зробив так, як йому порадила дружина. Усі дуже здивувалися з його кмітливості. Аж до самого царя докотилася слава про нього, і цар звелів привести його до себе. Коли чоловік прийшов, цар повів з ним таку мову: — Твоя відповідь дуже розумна. Не всяк зуміє так відповісти. Мабуть, хтось дуже розумний навчив тебе. Хто це? Хвалько відразу ж і признався: — О мій царю! Дружина моя навчила мене. Вона в мене розумниця. — Невже? — здивувався цар. — Еге ж! І розумниця, і вродливиця! Вислухав його цар та й каже: — Якщо вона така розумна та ще й вродлива, то мусить бути дружиною царя, а не дурня, як оце ти. Іди приготуй вечерю і чекай на мене. Я приїду і візьму її собі за дружину. Повернувся чоловік додому похнюплений. Не їсть, не п’є, а все думає. Питає його дружина: — Яка біда сталася з тобою? На тобі лиця не видно. А чоловік у відповідь: — Така біда, що гірше нікуди. Покликав мене цар і почав випитувати, хто навчив мене, як виграти суперечку. Я відповів, що ти навчила, і цар зди¬вувався, що ти така розумна. Тоді я сказав, що ти не тільки розумна, а ще й вродлива. Аби знав, яка в мене дружина! А він і каже, що коли ти розумна та вродлива, то мусиш бути за дружину йому, а не мені. Отаке-то ста¬лося! Вислухала його дружина та й мовить: — От бачиш до чого довів тебе твій язик! Та що тепер балакати! Треба відвернути біду. Іди знову до царя і запроси його на вечерю. Пішов чоловік запрошувати царя на вечерю, а дружина тим часом наста¬вила на стіл усяких горщиків — і великих, і малих, і глибоких, і мілких. Але замість страв сипнула в кожен горщик по' жменьці пилу і всі понакривала накривками. Поверх кожної накривки вона поклала клаптик тканини — куди шовк, куди парчу, куди грезет, куди оксамит, а куди просто бавовняну шматинку. Одні клаптики були візерунчасті, інші — барвисті, ще інші — сіренькі й майже непомітні. Одні були новенькі, а інші — напівзотлілі, що ледве купи трималися. Прийшов цар зі своєю челяддю. Посідали за стіл.

Відкрили один горщик — а там лише жменька пилу. Повідкривали всі інші — і там те саме. Розгнівався цар і вигукнув: — Що все це означає? Жінка промовила: — О великий царю! Не гнівайся! Я не мала наміру глузувати з тебе. Я прос¬то хотіла натяками сказати тобі те, що думаю. Ось на столі горщики, накриті клаптиками. Всі ці клаптики різні. Одні пишні й дорогі, інші прості й дешеві, одні новенькі, інші старі. А пил у всіх горщиках однаковий. Мине час, і всі клаптики зотліють і стануть пилом. Так само й жінки — вродливі вони чи не- вродливі — постаріють. І та, що була красунею, з роками змарніє, і та, що була невродливою, стане в старості не гіршою від тієї, що замолоду була най- гарнішою красунею. Тільки вірне серце — і замолоду, і в старості — зали¬шається прекрасним. Ось що я хотіла тобі сказати. Отож не засмучуй мене та чоловіка. Не розбивай нашого кохання, не знищуй нашої сім’ї. Цар уважно вислухав, похвалив жінку за розум, обдарував золотом та сріб¬лом і, полишивши лихі наміри, повернувся до свого палацу. А чоловік, зоставшися наодинці з дружиною, сказав: — Тепер я зрозумів, що гарна дружина — окраса чоловіка. Вона — найкоштовніший його скарб. Хто знайшов гарну дружину, той знайшов своє щастя.