Кошіль черепахи

Заходилась якось черепаха кувати різні господарські знаряддя та зброю. Кувала вона і списи, і мачете, і шомполи, і сокири, і мотики, а як-то вже майстерно!

Одного разу заходить до кузні тарган. Черепаха й питає його:

— Чого тобі треба, друже?

А тарган відповідає:

— Треба мені викувати списа!

Та й висипає на землю цілісінький кошик вугілля і залізної руди.

Каже тоді черепаха тарганові:

— А йди-но лишень допоможи мені роздмухати міхи.

Виліз тарган на міхи і почав роздмухувати їх. Коли це бачить: просто до кузні чимчикує курка.

— Що мені робити? — вигукнув тарган.— Сюди йде та, що присягалася звести мене зі світу!

— Хто ж то? — питає черепаха.

— То курка з довгим дзьобом,— каже тарган.— Як побачить вона мене тут, одразу й з’їсть!

А черепаха йому на те й радить:

— Ти сховайся он там, під корою.

Послухався тарган і сховався під корою.

Коли це й курка заходить до кузні. Бачить коло стіни списа та й питає черепахи:

— А хто це поставив там списа?

Черепаха й відповідає:

— Та то тарган!

— А де ж він сам? — питається курка.

Черепаха витягла трубочкою губи і ледь помітно вказала курці на те місце, де тарган принишк під корою. Скочила туди курка, підняла кору, знайшла таргана, клюнула його, проковтнула ще й дзьоба об землю почистила.

А черепаха тоді їй і каже:

— Сусідонько, ти з’їла того, хто роздмухував міхи, тепер тобі доведеться самій мені допомагати.

Сіла курка біля міхів і почала їх бадьоро роздмухувати.

Трохи згодом спинилася вона, щоб дух перевести, коли дивиться, а через отвір просто до кузні йде мангуста. Кинулася курка до черепахи:

— Черепахо, сестронько, оборони, іде сюди мій заклятий ворог. Що мені, бідній, робити? І чого я сюди прийшла?

А черепаха й радить:

— Сховайся он там, під лубом, ніхто тебе й не займе.

А мангуста, зайшовши до кузні, дивується:

— Як ці списи схожі на списи курки!

— А це й є списи курки,— каже черепаха.

— А де ж сама курка? — питає мангуста.

Черепаха витягла трубочкою губи і вказала на луб, під яким сховалася курка. Мангуста тут-таки витягла курку та й з’їла. Про черепаху теж не забула — ніжку їй залишила.

Та коли мангуста хотіла собі йти, черепаха їй каже:

— Раз ти з’їла мого помічника, який мені роздмухував міхи, то тепер сама

ставай на його місце.

Почали вони вдвох роздмухувати міхи. Та ось глянула мангуста надвір, а там, ой лишенько,— коло самісінької кузні хижа рись! Мангуста й каже черепасі:

— Що мені, бідній, робити? З’їсть мене рись.

А черепаха на те:

— Сховайся під луб.

Зайшла рись до кузні і впізнала мангустині списи.

— А де ж сама мангуста? — питає рись.

Відтак витягла вона мангусту з-під луба, роздерла, але й з черепахою поділилася. А черепаха їй і каже:

— Ти з’їла мого помічника, тепер сама ставай роздмухувати міхи.

Сіла рись на долівку і почала роздмухувати міхи.

Аж ось до двору забрів леопард. Затремтіла рись. А черепаха дивується:

— Чого ти так тремтиш, чого злякалася?

А рись їй:

— Ой, смерть моя! Хіба не бачиш у дворі леопарда!

Черепаха й радить:

— Швиденько ховайся он там під лубом!

А тут леопард суне до кузні, язик висолопив, дивується:

— Ой, черепахо, щось тут ніби риссю пахне.

— Ти вгадав,— відказує черепаха.

— А де ж вона? — допитується леопард.

Черепаха і йому вказала на схованку самими губами. Витяг леопард зі схованки рись, роздер її і з’їв. Про черепаху теж не забув, лишив і їй шматок. Коли леопард хотів іти собі, черепаха йому й каже:

— Ти з’їв мого помічника, тепер сам допомагай роздмухувати міхи.

Сів леопард на долівку і почав роздмухувати міхи.

А тут де не візьмись лев, от-от до кузні зайде! Затремтів леопард, заскочений зненацька. Нема куди тікати. Питає він черепахи:

— Що його робити?

Черепаха йому радить:

— Ховайся мерщій он за тією луб’яною стіною.

А тут і лев, просунув голову в кузню. Побачивши списи біля стіни, він і питає черепаху:

— А чи не схожі ці списи на списи леопарда?

— Це й справді леопардові списи,— відповідає черепаха.

— А де ж він сам? — зацікавився лев.

Черепаха йому й показує самими губами на луб’яну стінку. Скочив лев на стінку, повалив її на землю, схопив леопарда і вбив. А черепаха левові:

— Будь ласка, допоможи роздмухувати міхи.

Сів лев на землю і став роздмухувати міхи.

Ще й оком вони не змигнули, аж бачать іде чоловік. Хотів був лев сховатися, та не встиг. Прицілився чоловік і бах! — лежить лев мертвий! Витягає чоловік ножа і давай розбирати тушу лева. Тільки чоловік не мав куди м’ясо складати. Коли бачить, стоїть великий кошіль. Каже він черепасі:

— Дай мені кошіль, я туди м’ясо складатиму.

Дала черепаха чоловікові кошіль. Поскладав той м’ясо лева в кошіль,.ще й місце лишилося.

— Що б його покласти сюди? — питає він черепаху.

Принесла йому черепаха всі шматки, які їй лишали мангуста, рись, леопард і лев. А кошіль все ще напівпорожній.

— Немає в мене більше нічого, чоловіче, щоб тобі у кошіль покласти,— каже черепаха.

А чоловік їй на те:

— Тоді йди сюди, я тебе покладу в кошіль, і він буде повний.

Схопив він черепаху і поклав у кошіль. Отак підступна черепаха сама стала

здобиччю людини і потрапила у свій власний кошіль.