Черепаха і павук
Сподіваюся, казка ця сподобається вам так само, як і мені, коли я почув її одного вечора від своєї матері. Ось вона.
В одній далекій-далекій країні, відстань до якої ви навіть уявити не можете, жили черепаха й павук. У тій країні був страшенний голод, і черепаха завжди із заздрістю дивилася, як її сусіда десь бував і приносив додому їжу.
Якось, не витримавши голоду, пішла вона до павука і запитала:
— Де ти береш їжу, коли всі гинуть від голоду?
А павук їй на те:
— Я приношу їжу з городу одних злих господарів. Якщо хочеш, ходімо зі мною. Але гляди, не галасуй, коли ми туди заліземо.
Наступного ранку взяла черепаха торбу і подалася до хатини свого товариша, який уже її чекав. Ішли вони довго-довго, та нарешті таки дісталися до городу злих господарів.
Спочатку черепаха приглядалася, як павук виламує качани кукурудзи і вправно маскує місця злому, щоб господарі нічого не помітили, а потім мовчки і сама взялася до діла.
Дізнавшись, де павук дістає їжу, черепаха одразу перестала з ним дружити і на город уже ходила сама. Невдовзі вона так осміліла, що стала поводитися на чужому городі, як на власному.
Помітили господарі, що хтось чужий унадився до них на город, і поставили на городі опудало.
Наступного дня черепаха, як звичайно, напхала повну торбу і вже збиралася додому, коли це бачить — опудало. Повагалась якусь мить, а тоді підійшла й привіталася. Не почувши відповіді, привіталася ще й ще, а опудало все мовчить. Черепаха вирішила, що воно з неї сміється, і спересердя гупнула його кулаком у спину, щоб помститися за образу, та так гупнула, що її передня лапа прилипла до спини, бо опудало було вимазане в смолу. Поки вона борсалася, прилипли й інші лапи, та черепаха не злякалася. Навпаки, щосили силкувалася визволитися і кричала:
— От ти недотепа! Думаєш, якщо схопив мене за лапи, то вже все? Зате голова в мене вільна, нею я й захищатимусь.
Взяла і вдарила ненависне опудало. Голова її теж прилипла до опудала.
Прийшли наступного ранку на город господарі, бачать, що злодій — черепаха, і понесли її до хати. Вирішили з’їсти злодійку під час найближчого свята, отож кинули її в горщик.
Напередодні свята господар разом із дружиною пішов на город по банани, наказавши дітям стерегти черепаху. На нещастя, батьки забули попередити дітей, щоб ті не носили черепаху до моря. Довелося кричати про це здалеку, але відстань була така велика, що діти не розчули, про що йдеться.
Цим і скористалася хитра черепаха.
— Ви дуже дурненькі діти,— сказала вона.— Хіба ви не чули, що вам веліли батьки? Віднесіть мене до моря, щоб я освіжилася і стала жирнішою. Тільки ні в якому разі не підносьте мене до вогню!
Черепаха говорила так переконливо, що її послухався б кожен. Діти анітрохи не сумнівалися, що вона каже правду. Отож і віднесли її на берег моря!
Погравшись з ними, черепаха занурилась у воду і висунула звідти голову лише тоді, коли була вже далеко від берега. І зробила це вже, не граючись, а для того, щоб сказати:
— От яка я молодця! Коли б не була хитрою, зняли б з мене панцир та й повісили б сушити.
Відтоді і живе черепаха у воді. І це життя здається їй набагато кращим, ніж життя на суші.
