Вода Ладі.

Діти, послухайте казку про воду Ладі.

Жив собі мисливець,та й побудував він у лісі хатину. Його дружина народила йому двох діточок. Жила родина мисливця в мирі та злагоді, доки настав час старим помирати. Померли батьки, і діти залишилися одні-однісінькі на всім білім світі.

Жили вони у батьківському домі, і коли хлопець ішов на полювання, то замикав двері, і сестра залишалась удома сама. А коли повертався з полювання, то гукав:

— Фатісмато! Фатісмато! Одчиняй-но двері!

Коли дівчина чула ті слова, вона відчиняла двері, і хлопець заходив до хати.

Якось гієна підслухала, що каже брат сестрі, і одного дня, коли хлопець пішов на полювання, вона підкралася до хатини та й завела:

— Фашміто! Фашміто! Одчини-но двері, пусти мене до хати!

А дівчина й каже:

— Ні, не відчиню. Я знаю, хто ти. Ти — гієна, бо шепелявиш!

Як прийшла гієна, так і пішла собі геть. Вирішила порадитись із левом. Той усе знає, все вміє. Знайшла лева та й попросила якихось ліків, щоб позбутися шепелявості. А той і дав. Вона й вилікувалась.

Приходить назад до хатини та й знову:

— Фатісмато! Фатісмато! Одчини-но двері, пусти мене до хати!

Дівчина й відчинила двері. А гієна схопила її, проковтнула та й зникла в лісі.

Увечері повернувся брат додому з полювання. Став перед дверима та й загукав:

— Фатісмато! Фатісмато! Одчиняй-но мені двері, пусти мене до хати!

Але ніхто не відгукнувся, в хаті стояла мертва тиша. Він знову загукав,

і знову марно. І знову гукнув, та.й цього разу марно. Штовхнув він двері, вони й розчинились. Хата була порожня, сестри ніде не було.

Узяв хлопець тикву, поставив її на голову та й пішов шукати сестру. Ішов він, ішов та й прийшов до гієнячої печери. Біля печери лежали сестрині коралі, спідниця.

«Ось хто винен! Це гієна вкрала мою сестру»,— здогадався хлопець. Але не зупинився коло печери, пішов далі.

А далі було озеро Ладі. І всі дикі звірі приходили сюди пити воду. Більше ніде не було води в усьому лісі. Прийшов хлопець на берег, став на коліна і занурив тикву у воду. А тиква та була чарівна — вона забрала всю воду з озера, й краплини не залишилось. Заліз хлопець на дерево та й став чекати.

Аж ось іде табун слонів. Дуже хочеться їм пити, а води в озері — ані краплини! Хлопець і гукає з дерева:

— Скажіть мені, хто вкрав мою сестру, я й поверну воду в Ладі!

А ватаг слонів відповідає:

— Немає серед нас того, хто з’їв твою сестру.

Сказав та й ліг на землю, й усі інші слони також полягали.

Аж ось іде череда буйволів. Хлопець і гукає з дерева:

— Куди це ви, буйволи, йдете?

А вожак відповідає:

— Хочемо напитись води з Ладі!

А хлопець:

— Нема води в Ладі. Вся висохла. Але я поверну воду в озеро, коли ви мені віддасте того, хто з’їв мою сестру.

А вожак:

— Нема в нас нічого, крім спраглих шлунків.

Сказав та й ліг на землю, і всі буйволи також полягали.

Звірі йшли до озера одні за одними. Кожного разу хлопець питав про свою сестру і кожного разу одержував ту саму відповідь.

Отак зібралися коло озера всі звірі, що жили в лісі, усі, окрім гієни та її сім’ї. А їх же теж мучила спрага, тож і вони прийшли до озера.

А хлопець з дерева:

— Куди це ти, гієно, йдеш?

А гієна:

— Хочу напитися води з Ладі.

А хлопець своєї:

— Нема води в Ладі. Вся висохла. Але я поверну воду в озеро, коли ти мені повернеш сестру.

Мовчить гієна. Не знає, що й казати.

А хлопець знову:

— Ти мені віддаси сестру, а я поверну всім воду Ладі.

Три рази повторив він свою умову, і тричі промовчала гієна. А леву усе це набридло. Він помирав од спраги і не міг терпіти далі. Розлютований звір кинувся до гієни, розірвав її навпіл, і всі побачили дівчину.

— Забирай свою сестру,— сказав лев хлопцеві.

І хлопець вилив з тикви усю воду Ладі. І озеро знову стало озером.

А брат із сестрою пішли до своєї хатини.