Про мисливця, чорний камінець І помаранчеву шкуринку

Ж ив собі колись мисливець на ім’я Жоан. Якось, вирушивши на полювання, він побачив біля річки лева й крокодила, які тоді ворогували. Вгледівши хлопця, крокодил почав проха¬ти його: — О мисливцю, вбий цього лісового звіра, а мене не чіпай, я за це тобі віддячу. А лев і собі: — Не слухай його, мисливцю. Вбий цього річкового звіра, а мене не чіпай, я за це тобі віддячу. А мисливець їм на те: — Ні, ні, нікого я не вб’ю, адже ви мої друзі. А крокодил йому каже: ! : — Ти повинен убити когось із нас двох, ти ж бо мисливець, то вбий лева, а я тобі віддячу. А лев і собі: — Не вбивай мене, я допомагатиму тобі на полюванні. Хлопець хвилину подумав і вирішив: «Гаразд, якщо я повинен когось убити, то нехай це буде лев». Узяв він рушницю, прицілився, вистрілив у лева і пішов додому. По дорозі його зустріла одна жінка та й питає: — Навіщо ти вбив лева? Невже ти не знаєш, що він був нашим захисником у лісі? — А що я мав робити? Адже я мисливець і мусив був убити одного з них. Наступного разу побачив Жоан крокодила. Той йому й каже: — Дякую тобі, друже. Ти врятував мені життя, тепер я тобі віддячу. Хо¬дімо зі мною, я познайомлю тебе з моїм батьком. — А що мені робити з рушницею? — Залиш її на березі. Жоан сховав зброю недалеко від берега і ввійшов у воду. Довго пливли вони по річці, а потім пірнули на дно і ввійшли у велику печеру. Деякий час ішли мовчки, аж ось прийшли до села. Біля однієї хати весело танцювали молоді красуні. Крокодил привітався до них: — Добридень, красуні. А вони йому: — Добридень, друже. Як ся маєш? Це ти рибу впіймав на обід? — Ні,— відповів крокодил.— Це не риба, це мій приятель. Він мені життя врятував. — Он воно що! Тоді заходьте до хати, їжте, відпочивайте. Жоан з крокодилом попоїли, відпочили, а тоді знову вирушили в дорогу. Невдовзі зустріли вони сестру крокодила. — Добридень. Як ся маєш, братику? Ого, яку ти велику рибу впіймав на обід! — Ні, люба сестричко. Це мій приятель, він мені врятував життя, і я веду його до батька. — Он воно що! Тоді йдіть до хати, батько ось-ось має прийти. По дорозі зустріли ще й матір крокодила. — Добридень, синочку. Ти що, рибу впіймав на обід? — Ні, матусю. Це не риба, це мій приятель, я його запросив до нас у гості за те, що він урятував мені життя. — Тоді йдіть до хати, батько ось-ось прийде. Пішли вони далі, коли це назустріч їм стара жінка, у якої все тіло було вкрите колючками.

Жоан і каже: — Добрий день, бабусю. Що це з вами? — Здоров був, синочку. Я дуже хвора, все тіло вкрилось колючками. Але руками їх не витягнеш, це можна зробити лише зубами. — Лише зубами? — Саме так. — Добре, бабусю, я вам їх повитягаю. Так і зробив. А коли повитягав з тіла старої всі колючки, рот у нього був закривавлений. Старенька дала йому мазі і вина. Хлопець розтер тіло бабусі, а сам випив вино. Бабуся одужала, і Жоан також. Тоді бабуся й каже: — Три Калебунгу! І відразу з’явився стіл, накритий чудовою скатертиною, що аж угинався від різноманітних страв, солодощів і напоїв. — їж, синочку,— сказала стара,— адже ти мене вилікував, хоч я й не твоя бабуся. Інші відмовилися мені допомогти, твердячи, що я не їхня родичка. Жоан і крокодил почали їсти, а стара питає: — А куди ти йдеш, синку? — Йду до батька мого приятеля,— відповідає хлопець.— Я йому життя врятував, ось він і запросив мене до себе в гості. — Будь обережним, сину. Коли прийде батько крокодила, не сідай ліворуч від нього, а сідай праворуч. — Дякую, бабусю. Бувайте здорові. — Будьте і ви здорові. Пішли вони далі. Нарешті прийшли до хати, сіли в світлиці, а невдовзі прийшов і господар. — Добрий день, сину! Гарну рибину ти на обід упіймав! — Добрий день, тату! Це не риба, це мій приятель, що врятував мені життя. Його не можна їсти. . — Ну добре. Сідайте до столу. Сів крокодилів батько за стіл, а крокодил із Жоаном сіли ліворуч від нього. Почали їсти, раптом хлопець пригадав слова старої, підвівся і сів праворуч від господаря. Нараз батько крокодила розкрив пащу, повернувся і вкусив того, хто сидів ліворуч,— свого сина. — А хай тобі всячина! Я помилився. Думав, що тут твій приятель, а він сів з другого боку. І замість нього я вкусив тебе. — Батьку, це мій рятівник, ми не можемо його з’їсти. Я запросив його сюди і повинен відвести на землю.' 1 '2П

— Хто приходить сюди, той ніколи не повертається на землю. Але якщо це твій приятель, який урятував тобі життя, нехай повертається, а в дарунок я йому дам бика, козу і курей. — Ні, тату. Краще хай дістане з вашого живота помаранчеву шкуринку і чорний камінець з-під помаранчевого дерева. — Нехай буде по-твоєму. Хай увійде в мій живіт і дістане все, про що ти кажеш. Але нехай поспішає, на все це я даю йому лише п’ять хвилин. Крокодил роззявив пащу, і Жоан увійшов туди. Спустившись у живіт, він побачив помаранчеве дерево. Взяв помаранчеву шкуринку і чорний ка¬мінець, що лежав біля дерева. Повернувши назад, сміливець хотів був уже вийти з пащі, як крокодил закрив її. Заплакав син крокодила: — Тату, не їжте мого друга. Він урятував мені життя і повинен вернутися на землю. Тоді батько роззявив пащу і випустив Жоана. Попрощавшись з усіма, сміливець повернувся на землю з чорним камінцем і помаранчевою шку¬ринкою. Узявши свою рушницю, він пішов далі. Дійшовши до поля, хлопець по¬бачив старого чоловіка. — Здоров був, хлопче! — привітався старий. — Здорові були, діду. Що ви тут робите? — Я шукаю красуню Марікіну, з якою ніхто ще не зумів одружитися. — Якщо ніхто не зумів досі одружитися з нею, то як же ви зробите це? Адже ви вже дідусь? — Я не можу одружитися з нею, бо не маю грошей, а її батько править за неї багато золота. Я хочу зустрітися з любою Марікіною і попросити її змилуватися наді мною. Її дім ось за цим високим каменем, але я не можу зрушити його. Ну добре, хлопче, бувай,— сказав старий і пішов додому. А хлопець дістав чорний камінець і помаранчеву шкуринку, вдарив ними і промовив: — Три Калебунгу! І тут з’явилося чудове дороге вбрання. Знову вдарив хлопець камінцем і помаранчевою шкуринкою і промовив чарівні слова, і з’явилися блискучі чобітки. Мисливець убрався, взувся і рушив до великого каменя, за яким жила красуня. Знову стукнув він камінцем і помаранчевою шкуринкою і промовив: — Три Калебунгу! Камінь розкрився і з нього вийшла чарівна Марікіна: нічого прекраснішого не бачив ще хлопець на цьому світі. Дівчина й мисливець розгублено дивились одне на одного. Нарешті, зача¬рований її красою, хлопець тут-таки освідчився їй у коханні. Наступного дня він знову прийшов до каменя. Камінь розкрився. І хлопець знову освідчився красуні в коханні. Вона йому сказала, що також кохає його, але одразу попередила, що батько віддасть її за того, хто має багато грошей. Мисливець попросив її поговорити з батьком про одруження. Марікіна розказала батькові про свого коханого і про те, що він просить у нього дозволу одружитися з нею. Батько на це відповів: — Той, хто хоче одружитися з моєю дочкою, повинен віддати мені за це три будинки без вікон і без кімнат, заповнені до самої стелі золотом. Довідавшись про це, мисливець ударив чорним камінцем та помаранчевою шкуринкою і сказав: — Три Калебунгу! І одразу з’явились три будинки, повні золота. Якби це були кораблі, вони неодмінно потонули б під вагою цього золота. Дізнавшись про це, батько красуні був задоволений, наче мавпа, яка зірвала сто грон бананів, і пообіцяв віддати доньку за Жоана. Чутки про цю подію швидко розлетілися по всьому царстві. Люди диву¬валися цьому, бо навіть сам цар не зумів одружитися з Марікіною. Він дуже розлютився і вирішив помститися. Зібріав своє військо, щоб знищити мислив¬ця. Але той зібрав ще більше військо. Почалася кривава січа, в якій цар зазнав поразки. Після одруження Жоан знову вдарив чорним камінцем та помаранчевою шкуринкою і одразу з’явився палац з усім, що тільки забажаєш. І стали вони жити з дружиною в мирі та злагоді. Пан Жоан перестав ходити на полювання, а всю роботу вдома виконували служниці. Одного дня він пішов на прогулянку, а гаманець з чорним камінцем і по-маранчевою шкуринкою залишив удома, в спальні. Служниця, яка зайшла по¬міняти постіль, побачила гаманець і подумала: «Ось цей камінець і ця шку¬ринка принесли щастя пану Жоану. Візьму і сховаю їх, а потім віднесу царю». Пані Марікіна, яка в цей час була вдома, відчула щось недобре і зайшла в спальню. Не знайшовши гаманця, вона запитала служницю: — Послухай-но, чи не знаходила ти тут чорного камінця і помаранчеву шкуринку? — Ні, пані, я знайшла лише оцей порожній гаманець, який Жоан залишив удома. — Якщо він залишив гаманець, то і камінець та шкуринка повинні бути в ньому... — Але я нічого не бачила, пані, окрім цього гаманця. А що, це дуже важли¬ві речі? — Та ні, цей камінець та шкуринка виганяють кашель,— відповіла Марі¬кіна, щоб не виказати свого хвилювання. В обід служниця побігла в палац до царя і передала йому камінець та шкуринку, кажучи, що саме в цьому причина щастя пана Жоана> Цар одразу послав вояків, щоб вони негайно спіймали Жоана. Мисливця кинули у в’язницю. Сидить Жоан сам у темній в’язниці, а цар насолоджується помстою у своє¬му палаці. Уже четвертий місяць минає, як Жоан розлучений зі своєю дру¬жиною. От одного разу просить він, щоб йому дозволили обміняти брудний одяг на чистий. Цар дозволив дружині передати йому чистий одяг. Склала Марікіна чистий одяг у торбу і засунула туди ще двох кошенят. Коли Жоан розв’язав торбу, кошенята почали ловити мишей, яких у в’язниці була сила-силенна. І спіймали маленьку мишку. Почала плакати мишка: — Панове коти, не їжте мене, я ж нікому не зробила нічого поганого! — Ми з’їмо тебе,— відповідають кошенята,— бо ти крадеш їжу в людей. Але якщо зробиш нам послугу, то ми тебе відпустимо. — Я нічого не боюся, панове, кажіть, що треба зробити? — То ти така смілива? — Так, я дуже смілива і відчайдушна. — Тоді слухай. Ти повинна забратися у царський палац, викрасти там чорний камінець і помаранчеву шкуринку, що заховані в спальні. — Добре, панове коти. Чекайте, я швидко повернусь. Кошенята відпустили мишку, та вискочила з в’язниці через відому їй дірочку й невдовзі опинилася біля палацу. Швиденько прогризла вона собі прохід у спальню. Схопивши камінець і шкуринку, повернулася до в’язниці і віддала їх кошенятам, а ті передали камінець і шкуринку Жоанові. Мисли¬вець дав кошенятам два шматки м’яса, а ті віддали м’ясо мишці, як винаго¬роду за службу. А пан Жоан стукнув чорним камінцем та помаранчевою шкуринкою і про¬мовив: — Три Калебунгу! І вийшов з темниці. А тоді знову промовив: — Три Калебунгу! Тут з’явилася чудова карета, яка відвезла його до дружини, а та вся в дорогих шатах уже зустрічала свого любого чоловіка.