Віл, лисичка та ішак: (Туркменська народна казка)
Віл, лисиця та ішак заприятелювали між собою, І от надумали вони помандрувати трохи. Ішак з волом напасуться, а подруга лисичка щось уполює собі дорогою.
От заблукали вони в якесь провалля, а ішак і каже:
— Ой, біда мені та й годі! Мушу хоч трохи поре-віти, бо не витерплю більше.
— Друже ішачку, тут не можна галасувати. Хіба ж ти не знаєш? — злякалися віл та лисиця.— У нас і так хтозна-скільки ворогів, а ще як і ти заревеш, то лиха не обберемося.
Ішак потерпів ще трохи і знову каже:
— Коли ж я більше не можу!—Та як зареве.
— Хоч не реви з усієї сили, а потихеньку! — прохають його віл та лисиця.
Ішак заревів тихіше: «А-а-а!» Тоді як зареве знову: «І-га-га!» — аж луна пішла проваллям. Дивляться друзі, а вже зграя вовків біжить, перемовляючись:
— Хто це там репетує? Де?
— Ой, лихо ж нам тепер буде! — закричали друзі і кинулись утікати.
— А що, друже ішачку, хіба ж не твоя дурна забаганка призвела нас до такої біди? — стали дорікати лисичка з волом. А тоді — нічого не вдієш — подерлися всі троє на дерево. А вовки й собі прибігли до того дерева, покрутилися довкола. Та ба — нікого не видно. Ото посідали вовки під деревом і дивуються:
— Куди ж це вони поділися?
А тим часом віл, який сидів на самісінькому вершечку дерева, каже своїм друзям:
— Ой, лихо мені, зараз упаду!
— Потримайся ще трошечки, друже,— вмовляє його лисичка,— бо не обберемося лиха.
Віл потримався ще трохи, а тоді як крикне:
— Ой, не вийшло! — Та як бебехнеться прямо на вовків.
— Хапай, воле, капосних вовків! Ми теж плигаємо!— закричала згори лисичка.
Вовки побачили вола й перелякалися до смерті. А як почули ще й лисиччині погрози, то залементували: «Ой! Ой!» — і кинулися врозтіч.
А друзі спокійнісінько повернулися додому.
