Вовк, собака та кіт (Білоруська народна казка)
Жив собі бідний дід. Мав він собаку. Як собака постарів, дід прогнав його з двору. Пішов собака в ліс, дивиться — аж там вовк сидить. Вовк і каже: Іди до мене, будемо з тобою в дружбі жити. Собака згодився. Одного разу лежали вони у лігві і захотіли їсти.
— Піди,— каже вовк,— подивись, може, хто в полі пасеться. Вийшов собака, подивився та й каже: Гуси ходять! Клопоту густо, а в животі пусто! — відповідає вовк. А собаці так їсти хочеться, що вже й гусятини покуштував би. Минає час, вовк знову каже: Піди подивись, може, там ще хтось пасеться. Пішов собака, подивився та й каже:
Свині ходять!
Ой, з ними клопоту густо, а в животі пусто! Через деякий час вовк знову каже:
Вибіжи, може, ще хто пасеться. Собака вибіг та й каже вовкові:
Там кінь ходить!
Ну, зараз підемо!
Вовк пірнув у воду, викачався в піску й питає собаку:
— Добре я придумав? Не впізнати мене?
— Добре!
Пішли вони до того коня. Вовк зайшов спереду, став проти морди й обтрусився. Кінь очі замружив, а вовк його за гриву та й задушив. Поїли вони, а тоді собака й каже:
Отепер я вже навчився, піду сам. їде він, а назустріч кіт. Собака й кличе кота:
Ходімо разом, я навчу тебе худобу душити. Пішли вони в ліс. Собака наказує котові:
— Біжи подивись, може, хто в полі ходить.
Кіт побіг, повернувся та й каже:
— Гуси ходять! '
— Е, клопоту густо, а в животі пусто!
А кіт їсти просить. Собака каже:
Піди ще, може, хто ходить.
Кіт сходив та й каже:
— Свині! Е, клопоту густо, а в животі пусто!
Через деякий час собака знов посилає:
Біжи, може, хто ходить! Кіт вибіг і каже:
Кінь ходить!
Ну, зараз підемо!
Побіг собака, пірнув у воду, тоді викачався в піску й питає кота:
Добре я придумав? Ні! — відповідає кіт.
А ти кажи, що добре!
— Ну, добре!
Собака підійшов до коня ззаду, а він йому як дасть копи том у лоба, той і очі витріщив. А кіт каже:
— Оце добре!
