Відмінності між версіями «Вовк і лисиця»

Матеріал з Казки українською мовою
 
Рядок 1: Рядок 1:
Лисиця    була  у    вовка  в  наймах, і  чого лише  вовк  забажає,  те  вона  мусила  робити,  бо  була  слабкіша за  нього.  От вона й  почала  думати,  як  би  здихатися  такого  хазяїна. Якось довелося їм іти через ліс, а вовк і каже:
+
[[Лисиця]]   була  у    вовка  в  наймах, і  чого лише  вовк  забажає,  те  вона  мусила  робити,  бо  була  слабкіша за  нього.  От вона й  почала  думати,  як  би  здихатися  такого  хазяїна. Якось довелося їм іти через ліс, а вовк і каже:
  
 
—    Гей, руда, дістань мені чого-небудь на вечерю, бо як не дістанеш, то тебе саму з'їм.
 
—    Гей, руда, дістань мені чого-небудь на вечерю, бо як не дістанеш, то тебе саму з'їм.
Рядок 7: Рядок 7:
 
—    Я знаю один хуторець, там є кілька славних ягняток. Якщо маєш охоту, ходімо туди.
 
—    Я знаю один хуторець, там є кілька славних ягняток. Якщо маєш охоту, ходімо туди.
  
А вовкові тільки того й треба. Вони й пішли.
+
А [[вовк]]ові тільки того й треба. Вони й пішли.
  
 
Лисиця вкрала ягнятко, принесла вовкові, а сама накивала п'ятами. Зжер вовк ягнятко, та одним не наситився. Захотілося ще одне з'їсти. От він і пішов — вайло вайлом, поліз у кошару, а овечка-матка як почала жалібно бекати на весь хутір. Зачули те селяни, позбігалися та й ну лупцювати вовка. Так надухопелили, що він насилу вирвався, прибіг, шкутильгаючи й виючи, до лисиці й каже:
 
Лисиця вкрала ягнятко, принесла вовкові, а сама накивала п'ятами. Зжер вовк ягнятко, та одним не наситився. Захотілося ще одне з'їсти. От він і пішов — вайло вайлом, поліз у кошару, а овечка-матка як почала жалібно бекати на весь хутір. Зачули те селяни, позбігалися та й ну лупцювати вовка. Так надухопелили, що він насилу вирвався, прибіг, шкутильгаючи й виючи, до лисиці й каже:
Рядок 13: Рядок 13:
 
—    Ну й підвела ж ти мене!
 
—    Ну й підвела ж ти мене!
  
Лисиця відповіла:
+
[[Лисиця]] відповіла:
  
 
—    Не будь таким ненажерою.
 
—    Не будь таким ненажерою.
Рядок 21: Рядок 21:
 
—    Гей, руда, дістань чого на вечерю, бо як не дістанеш, то зжеру тебе саму.
 
—    Гей, руда, дістань чого на вечерю, бо як не дістанеш, то зжеру тебе саму.
  
Лисиця й відказує:
+
[[Лисиця]] й відказує:
  
 
—    Он там на хуторі одна господиня сьогодні ввечері пече млинці, ходімо туди.
 
—    Он там на хуторі одна господиня сьогодні ввечері пече млинці, ходімо туди.
Рядок 41: Рядок 41:
 
—    Я ж тобі казала — не будь такий зажерливий.
 
—    Я ж тобі казала — не будь такий зажерливий.
  
Третього дня, коли вони вийшли з дому, вовк, ледве-ледве шкутильгаючи за лисицею, знову сказав їй:
+
Третього дня, коли вони вийшли з дому, [[вовк]], ледве-ледве шкутильгаючи за лисицею, знову сказав їй:
  
—    Гей, руда, подбай-но про вечерю, бо як ні, то тебе саму з'їм.
Лисиця відповіла:
+
—    Гей, руда, подбай-но про вечерю, бо як ні, то тебе саму з'їм. Лисиця відповіла:
  
 
—    Я знаю одного дядька, він зовсім недавно заколов кабана, і в нього в льоху повна бодня солонини. Ходімо добудемо.
 
—    Я знаю одного дядька, він зовсім недавно заколов кабана, і в нього в льоху повна бодня солонини. Ходімо добудемо.
Рядок 65: Рядок 65:
 
—    Поки не виїм усього з бодні, з місця не зрушу.
 
—    Поки не виїм усього з бодні, з місця не зрушу.
  
Тим часом хазяїн, почувши лисиччину шамотню,  підійшов  до льоху. Побачивши його, лисичка вмить вистрибнула надвір, і вовк теж хотів вискочити, та його так розперло, що він застряг у дірці.
+
Тим часом [[хазяїн]], почувши лисиччину шамотню,  підійшов  до льоху. Побачивши його, лисичка вмить вистрибнула надвір, і вовк теж хотів вискочити, та його так розперло, що він застряг у дірці.
  
 
Хазяїн схопив дрюка і так учесав сірого, що той і дуба дав.
 
Хазяїн схопив дрюка і так учесав сірого, що той і дуба дав.
  
 
А лисичка подалась до лісу, радіючи, що здихалася старого ненажери.
 
А лисичка подалась до лісу, радіючи, що здихалася старого ненажери.
 
  
  
  
 
{{Шаблон:Німецькі казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Німецькі казки українською мовою}}
 
 
 
{{Шаблон:Німецькі народні казки (Веселка,1982)}}
 
{{Шаблон:Німецькі народні казки (Веселка,1982)}}
 +
{{Казки про тварин}}

Поточна версія на 20:41, 19 вересня 2013

Лисиця була у вовка в наймах, і чого лише вовк забажає, те вона мусила робити, бо була слабкіша за нього. От вона й почала думати, як би здихатися такого хазяїна. Якось довелося їм іти через ліс, а вовк і каже:

— Гей, руда, дістань мені чого-небудь на вечерю, бо як не дістанеш, то тебе саму з'їм.

Лисиця відказує:

— Я знаю один хуторець, там є кілька славних ягняток. Якщо маєш охоту, ходімо туди.

А вовкові тільки того й треба. Вони й пішли.

Лисиця вкрала ягнятко, принесла вовкові, а сама накивала п'ятами. Зжер вовк ягнятко, та одним не наситився. Захотілося ще одне з'їсти. От він і пішов — вайло вайлом, поліз у кошару, а овечка-матка як почала жалібно бекати на весь хутір. Зачули те селяни, позбігалися та й ну лупцювати вовка. Так надухопелили, що він насилу вирвався, прибіг, шкутильгаючи й виючи, до лисиці й каже:

— Ну й підвела ж ти мене!

Лисиця відповіла:

— Не будь таким ненажерою.

Другого дня пішли вони знов у поле, і жаднющий вовк каже:

— Гей, руда, дістань чого на вечерю, бо як не дістанеш, то зжеру тебе саму.

Лисиця й відказує:

— Он там на хуторі одна господиня сьогодні ввечері пече млинці, ходімо туди.

Пішли вони. Лисиця обережненько скрізь облазила, винюхала, де стоїть миска з млинцями, поцупила з півдесятка і принесла вовкові.

— На, жери,— сказала й пішла. А вовкові підвесятка млинців — як собаці муха: проковтнув і нема. От він і каже собі:

— Які ж бо смачні! Піду ще дістану.

Пішов та як допався, а миска геп на підлогу — та й розлетілася з грюкотом на череп'я.

Господиня почула, вибігла, скликала людей. Вони поназбігалися та й ну вовка лупцювати чим попало, аж він насилу втік. Прибіг до лисиці, виючії й шкутильгаючи на дві лапи, та й каже:

— Ну й підвела ж ти мене, ще гірше, ніж учора. Селяни застукали мене та так прочесали спину!

А лисиця відповіла:

— Я ж тобі казала — не будь такий зажерливий.

Третього дня, коли вони вийшли з дому, вовк, ледве-ледве шкутильгаючи за лисицею, знову сказав їй:

— Гей, руда, подбай-но про вечерю, бо як ні, то тебе саму з'їм. Лисиця відповіла:

— Я знаю одного дядька, він зовсім недавно заколов кабана, і в нього в льоху повна бодня солонини. Ходімо добудемо.

Вовк на те:

— Тільки заліземо разом, щоб ти мені помогла, як доведеться тікати.

— Про мене,— мовила лисиця і показала йому всі лази, а тоді вони пробралися в льох. А там м'яса — їж, хоч лусни.

Вовк як допався — жере та й думає: «Поки всього не з'їм — із місця не рушу. Маю часу досить».

Лисиця також добре поласувала, але їсть та й озирається, на діру поглядає, кудою вони влізли, та все то вилізе, то знов улізе, приміряється, чи пролізе тулуб, як доведеться тікати. Вовк і питає її:

— А скажи мені, руда, чого це ти все бігаєш сюди-туди, то надвір, то назад?

— Та треба ж глянути, чи не йде хто. Ти не їж так багато.

Вовк відповів:

— Поки не виїм усього з бодні, з місця не зрушу.

Тим часом хазяїн, почувши лисиччину шамотню, підійшов до льоху. Побачивши його, лисичка вмить вистрибнула надвір, і вовк теж хотів вискочити, та його так розперло, що він застряг у дірці.

Хазяїн схопив дрюка і так учесав сірого, що той і дуба дав.

А лисичка подалась до лісу, радіючи, що здихалася старого ненажери.