Відмінності між версіями «Як друзі вовків налякали (Болгарська народна казка)»

Матеріал з Казки українською мовою
(Створена сторінка: {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} {{Шаблон:Казки з книги Болгарські ...)
 
 
(Не показано 2 проміжні версії ще одного користувача)
Рядок 1: Рядок 1:
 +
Подружилися якось віл, [[осел]], баран і цап і надумали тікати од своїх хазяїв, щоб пожити на волі. Осел наготував сакви з їжею, віл — мішок сіна. Нав’ючили усе це ослові на спину та й пішли. Пройшли трохи й надибали вовчу голову.
  
 +
— Баране, а візьми-но ту вовчу голову та кинь її в торбу! — сказав віл.
  
 +
Баран був сильний, але полохливий і побоявся взяти голову. Глянув і обійшов її. Тоді цап, слабосилий, але безстрашний, узяв ту голову й заховав у торбу. Пішли вони далі. Йшли, йшли і зайшли в ліс. Бачать, вогонь горить. Чом не піти туди, не погрітися трохи? А прийшли, то таке побачили! Сидять круг вогню вовки, кашу варять.
  
 +
— Добривечір! — кажуть їм друзі.
  
 +
— Доброго здоров’я! — відповідають вовки.— Варимо оце кашу, а м’ясо саме йде.
 +
 +
Злякався баран та й каже:
 +
 +
— Як треба м’яса, то й у нас є.— І звелів цапові: — А вийми те м’ясо з торби!
 +
 +
Цап до торби та й виймає вовчу голову.
 +
 +
— Давай більшу,— втрутився віл.— Що цієї голови — бачиш, скільки їх, усім треба, щоб вистачило.
 +
 +
Цап знову виймає ту саму голову.
 +
 +
— Цю?
 +
 +
— Та ні! Діставай більшу! — закричали друзі.
 +
 +
Поклав цап вовчу голову в торбу, попорпався трохи, тоді вийняв її та й питає:
 +
 +
— Цю, чи знову не ту?
 +
 +
— Ні, більшу, більшу давай! — закричали всі.
 +
 +
Слухають вовки та й думають: «Он скільки побратимів наших побили, поки прийшли сюди. Що ж буде з нами?»
 +
 +
От один [[вовк]] і каже:
 +
 +
— Піду-но я води принесу. Треба долити в кашу! — Пішов та й не вернувся.
 +
 +
Інші чекали, чекали, тоді ще один озивається:
 +
 +
— Чогось забарився наш товариш. Чи не скоїлося чого? Піду і я по воду.— Пішов та й не вернувся.
 +
 +
А за ним і ті [[вовк]]и розбіглися. Зостався тільки один, та й той старий- престарий.
 +
 +
От баран його й питає:
 +
 +
— Куди це поділися твої побратими? Пішли по воду та й не вернулися!
 +
 +
— Сам дивуюся, куди вони могли подітися? Може, що скоїлося з ними в лісі? Піду-но я побачу,— сказав старий вовк і, як дим, щез у лісі.
 +
 +
А друзі посідали коло вогню. З’їли кашу, напилися води й полягали спати. Не прийшли вовки й на другий день, а тоді й зовсім подалися кудись з лісу. І зажили друзі вільно й щасливо.
 +
 +
 +
 +
{{Казки про тварин}}
 
{{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}}
 
{{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}
 
{{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}}

Поточна версія на 10:18, 14 грудня 2013

Подружилися якось віл, осел, баран і цап і надумали тікати од своїх хазяїв, щоб пожити на волі. Осел наготував сакви з їжею, віл — мішок сіна. Нав’ючили усе це ослові на спину та й пішли. Пройшли трохи й надибали вовчу голову.

— Баране, а візьми-но ту вовчу голову та кинь її в торбу! — сказав віл.

Баран був сильний, але полохливий і побоявся взяти голову. Глянув і обійшов її. Тоді цап, слабосилий, але безстрашний, узяв ту голову й заховав у торбу. Пішли вони далі. Йшли, йшли і зайшли в ліс. Бачать, вогонь горить. Чом не піти туди, не погрітися трохи? А прийшли, то таке побачили! Сидять круг вогню вовки, кашу варять.

— Добривечір! — кажуть їм друзі.

— Доброго здоров’я! — відповідають вовки.— Варимо оце кашу, а м’ясо саме йде.

Злякався баран та й каже:

— Як треба м’яса, то й у нас є.— І звелів цапові: — А вийми те м’ясо з торби!

Цап до торби та й виймає вовчу голову.

— Давай більшу,— втрутився віл.— Що цієї голови — бачиш, скільки їх, усім треба, щоб вистачило.

Цап знову виймає ту саму голову.

— Цю?

— Та ні! Діставай більшу! — закричали друзі.

Поклав цап вовчу голову в торбу, попорпався трохи, тоді вийняв її та й питає:

— Цю, чи знову не ту?

— Ні, більшу, більшу давай! — закричали всі.

Слухають вовки та й думають: «Он скільки побратимів наших побили, поки прийшли сюди. Що ж буде з нами?»

От один вовк і каже:

— Піду-но я води принесу. Треба долити в кашу! — Пішов та й не вернувся.

Інші чекали, чекали, тоді ще один озивається:

— Чогось забарився наш товариш. Чи не скоїлося чого? Піду і я по воду.— Пішов та й не вернувся.

А за ним і ті вовки розбіглися. Зостався тільки один, та й той старий- престарий.

От баран його й питає:

— Куди це поділися твої побратими? Пішли по воду та й не вернулися!

— Сам дивуюся, куди вони могли подітися? Може, що скоїлося з ними в лісі? Піду-но я побачу,— сказав старий вовк і, як дим, щез у лісі.

А друзі посідали коло вогню. З’їли кашу, напилися води й полягали спати. Не прийшли вовки й на другий день, а тоді й зовсім подалися кудись з лісу. І зажили друзі вільно й щасливо.





Отримано з https://kazka.vn.ua/index.php?title=Як_друзі_вовків_налякали_(Болгарська_народна_казка)&oldid=6520