В'юнець-молодець (українська народна казка)

Матеріал з Казки українською мовою
Перейти до: навігація, пошук

Чи не розказать вам казочку про в'юнця-молодця? Та й молодець же був, хоч і маленький. Ось слухайте.

Ото був собі колись в'юнець-молодець.

Та все казано: в'юн...

В самім багні пробував, бо ні його батько, ані його дід зроду й не випливали на чистовину.

Вони увесь вік проялозилися у мулі та в багні.

Отож наш в'юнець-молодець, граючись раз, та й просунувся на чистовину — та так ізрадів!..

Бо він хоч і болотний звірючка, а багно, бач, вже і йому наскучило.

Аж гульк — а вже й щука тут: пащу роззявила, наче ворота.

В'юн круть-верть, туди-сюди — і нікуди втікати!

От-от опиниться в щучиних воротях на її зубищах.

«Ей, Щуко!.. Ну й оказія!» — запищав в'юночок веселенько, хоч з остраху аж шкурка на хвостикові облазить.

Щука вирячила очища, не зачиняючи своїх воріт.

Глянув на зубища...

«Чи ти давно сповідалася?» Щука ще більш роззявила пащу...

А зубів же там, зубів!..

«А може, ти ще не пробувала зроду?» — засміявся в'юн.

«Ні!» Та аж ротом плямкнула...

Так їй ніяково стало від того, що вона ще не сповідалася.

«То, може, хочеш зараз сповідатися?»

«Авжеж!» — прохарчала знехотя, хоч у самої очища так і запалали...

«Пливи ж за мною, та гляди, поспішай, а то не поспіємо».

Пливе в'юн, не озирнеться. «Ну й що ж його в біса почати далій?»

А в хвостику так і холоне. «Що, як здогадається та так і цапне!»

Не втерпів, озирнувся. «Та й зубиська ж, зубиська!..» Тільки зуби й бачив.

«Чи скоро? — прохарчала щука. — Бо їсти аж-аж!» — «Та натщесерце ж і сповідаються».

Щука поглядає на ситеньке тільце в'юна та думкою багатіє: як-то вона насповідається добре, по саме горло, скільки влізе; а тоді візьме в'юна проковтне на закуску!..

Аж слину в неї вода зносить...

Бо їй здавалося, що сповідатися, бач, це обідать абощо.

Коли ятір!

В'юн туди — та в дірочку й випорхнув.

Щука за ним сунеться-сунеться та в лісу лобом пуць!

Аж ятір стенувся!

«Чим же тут сповідатися?» — загарчала щука, слухаючи чмелів.

«Перш, добродійко, покайся, а на сповідь рибалка тебе поцупить».

«Тісно, їсти хочу! Пусти або сам хоч ходи сюди! — заголосила вона, поглядаючи на ситеньке тільце в'юна.

«Покайся, покайся! Нагрішила немало! — проговорив в'юнець-молодець та чимдуж до рідного багна. — Нехай йому з чистовиною!

Поки усіх щук не потягнуть до сповіді — без гострих зубів туди й не потикайся!.. А нам, безсильним...»

Та й зашився у самий мул.


Вовчик
Перегляди
Особисті інструменти