Гостинні мурашки (Болгарська народна казка)

Матеріал з Казки українською мовою
Перейти до: навігація, пошук

Якось випала душе холодна, люта зима. Всі звірі поховалися у своїх норах, боялись і носа виткнути нагору, їжі не було: скрізь панували сніг, мороз і голод. Тільки мурашкам добре: їхня хатка тепла і повна харчів. Одного дня лисиця вилізла зі своєї нори й пішла до мурашок.

— Сестрички-мурашечки, відчиніть мені! Я замерзла, вмираю з голоду,— почала вона проситися та стукати в двері.

Мурашки позбиралися коло дверей.

— Не можемо ми тебе пустити, кумо-лиско. Ти ще нас потопчеш, наші харчі поїси, а ми ж їх ціле літо збирали,— каже найстарша мурашка.

Заплакала тоді кума-лисиця.

— Прошу тебе, бабусю мурашко, відчини мені, врятуй мене, бо я загину!

Оглянула стара мурашка своє мале й тепле житло, та серце в неї було добре, не могла вона лишити лисицю на морозі й відчинила двері.

Зраділи мурашки своїй гості. Кожна принесла, що мала, і пригостила лисицю. Тільки-но та обігрілась і наїлась, як у двері знову постукали.

— Хто там? Хто прийшов цього студеного дня? — запитала стара мурашка.

— Бабусю-мурашко, це я, цвіркун! Пусти мене погрітись, я дуже змерз. їсти я не проситиму. Тільки нагріюся, повеселю вас своїми піснями та й піду собі.

— Добре, цвіркунчику, заходь, — сказала мурашка. — Посидь собі, погрійся.

Зайшов цвіркун досередини, та, коли побачив лисицю, дуже налякався і тихенько притулився біля дверей. Проте лисиця таки помітила його.

О, цвіркунчику, просимо до нас! — каже вона.— А я оце думала, як я житиму тут серед мовчазних мурашок. Вони ж не вміють ні співати, ні грати, живуть, немов у могилі. Ану, витягай свою сопілку та повесели нас трошки.

Цвіркунові ніде було дітися: витяг він сопілочку та й заграв. Почала лисиця хоро танцювати. Підстрибує та товчеться по малій мурашиній хатинці, топче мурашок, бо не було їм де сховатися і звільнити місце для лисиччиних танців. Танцювала-танцювала лиска, топтала-топтала мурашок, які її прихистили й нагодували, доки чи не всіх їх потоптала. А цвіркун собі грав та й грав. Не смів і дух звести — боявся, що лисиця тут його й проковтне.

Мало-помалу стомилася лисиця і сіла перепочити, а цвіркун бочком, за двері й утік. Побачила лисиця, що цвіркуна немає, і кинулася за ним навздогін.

А ті кілька мурашок, що лишилися живі, не могли й поворухнутися, бо лисиця повідтоптувала їм ноги. Насилу доповзли вони до дверей, міцно їх зачинили і ніяких гостей більше вже не пускали.

Ось чого мурашки кривоногі: тієї лютої зими лисиця повідтоптувала їм ноги, коли приходила до них просити порятунку.




Вовчик
Перегляди
Особисті інструменти