Кіт і граф Попеловський (українська народна казка)

Матеріал з Казки українською мовою
Перейти до: навігація, пошук

Був наймит і кіт. Був то старий кіт, моцно довго в господара служив. І він заслаб. А наймит в стодолі молотив і приходить на полудень до хати, а господиня каже:

- Візьми його де викинь, бо він уже заслаб, то щезне в хаті, то буде кепсько.

А він узяв того кота і приніс до стодоли і каже:

- Небоже, лежи тут, бо й мені колись так прийде. Доки я здоровий, роблю, то мене люблять.

Він його положив у стодолі в соломі і приніс йому трішки в черепочку їсти; і він його годував без цілий тиждень так, і той кіт одужав. Тим часом наймит заслаб. Ну, лежав їден день, два дні, три дні, а нарешті господар каже:

- Я тебе буду тримати, годувати, лиш іди собі з хати десь там в запілля. От день, два дні, десь там занесли їсти наймитові, а на третій день господар каже:

- Він лежить, я йому за що буду носити їсти?

Кіт-і-граф-250.jpg
Лежить наймит цілий день, лежить, нічого не їсть, вже не дають. А кіт каже!

- Но, врятував ти мене, я тебе буду рятувати. Кинувся кіт, от, як то він знає, в його мосця на стриху, висять ковбаси - старий кіт знає всі входи, побіг, прибіг, потягнув йому ковбасу, питльований хліб приніс і каже:

- На, маєш, будеш мав на пару день їсти.

Він знов пішов другий раз, брав там ковбасу чи сало ніс - в нього відбили, та й каже, той кіт:

- Знаєш, Іване, мені ту зле, - я тобі принесу ту, що в мене відіб'ють, і мене ще виб'ють. Іди зо мною, там є стара цегольня, там є старі печі, іди зо мною, я тебе там заведу, я там безпечно буду тебе доглядати.

Він його там завів на цегольню, там була стара піч, наймит собі ліг у тій печі. А кіт

- Тут і будь!

А то було так під містом. Він зачав ходити, зачав його живити; носив, носив, достарчив на дві неділі харчу розмаїтого, як то слабий чоловік потребує, то він то все йому достарчив, делікатне і тлусте. Потому каже до нього:

- Маєш жити, вже на дві неділі досить того харчу.

І наймит одужував трохи, а кіт каже:

- Я йду, я тебе мушу вженити.

Кіт пішов до магазину до цісарського - як то колись у замку був магазин, а там ґрати на літо відчинені; поліз до магазину через ґрати, добув сподні йому файні офіцерські, шапку-вуланку і так старався, не виволікав аби яке шмаття, іно офіцерське витягав; аби вбрати того наймита, як генеральського, сина у мундур. І допіру як той наймит видужав, кіт каже:

- Ну, вбирайся в мундур. Я тебе на зальоти поведу.

Але наймит до нього каже:

- Як ти мене на зальоти поведеш?

- Я тебе зроблю королем.

- Як ти мене зробиш королем, як я по-руську простий Іван і не вмію ні читати, ні писати?!

- Ніц, но мене слухай - аби-сь мене слухав, то буде все добре, ти тут будь. Він пішов до короля - був так король недалеко - і каже:

- Я маю тутай на зальоти припровадити їдного королевського сина...

Ну там відразу в замку оголосили, жди прийде той син на зальоти.

А кіт пішов вночі до магазину, десь там до каси, добув - перше то так гроші не ховали моцно, як тепер ховають, - добув пук паперів і приносе наймитові:

- На, маєш гроші, жиби-сь мав у кишені. Іди до міста і найми собі фіякер, жиб був слічний, і порядні коні, і поїдем на зальоти. Тілько пам'ятай, як там поїдеш, - бо я не буду з тобою говорити, я буду собі там ходити, - жиби ти знав, що говорити.

Кажи, як будуть тебе питати за маєток: "Я є сам їден і я маю двір свій, коні, воли, корови, палац і так далі, всей маєток маю". Ніц, но мене слухай.

Допіру вони поїхали туди на зальоти тим фіякром. Як вони там приїхали то там І зачали ся гостити: пили, їли, співали, - досить, жи тим старим сподобався наймит, був слічний, хоч то був простий Іван, але вбрався в царський мундур, мав поставу файну.

А та молода панна думає собі так у своїм дусі: "Жиби ти навіть не мав нічого, то я за тебе піду, добре, жи ти татові ісподобався..." І вони його не хтять пустити: вжі?

- Вже будь тут, будем робити весілля.

А той кіт викликав єго на двір і каже:

- Тим часом поки тутай весілля ви зробите, то я піду вистараюсь для тебе маєток.

Той кіт пішов у свою дорогу, а наймит лишився жити у замку... Так минуло зо три неділі, поки те весілля зробили.

Але весілля робиться, а наймит такий смутний, він собі міркує, що як єго кіт покине, то допіру біда буде, він нічо не має... А кіт ему дав ім'я таке: "Ян, граф Попеловський". Як там єго будуть питати, жиби знав, що казати. А назвав кіт єго так через те, що наймит лежав у попелі.

А тим часом кіт ґави не лапав, а дізнався, що була в Поникві стара пані, мала добра слічні, а була вона відьмою і робила людям різне лихо. Допіру він там пішов, обнишпорив те господарство - а пані маєтна дуже була, все мала: худобу, фільварок такий, що ого-го. Кіт там пішов до теї пані:

- Пані, тут на вас розбійники змовилися, хочуть застрілити.

А та каже:

- Ну й що ж я буду робити!?

Кіт каже:

- Жиби-сьте де сховалися!

- Не знаю, чи зараз, чи ні?

А він каже:

- То допіру аж за тиждень вони тутка-во рихтуються.

Наполохав тогу пані, а сам йде назад до Івана. За три неділі вони ся знову побачили. Та й кіт відразу з порогу:

- Єсть!

- Єсть? Ну, богу дякувати!

Тепер настала пора вже вибиратися на своє господарство, а не знають куди, коб не кіт. Дає єму король цуг війська, повози, повибиралися, посідали, музика грає...

Але дорога через ліс там була, проїхали вони добрий шмат, а кіт до нього каже:

- Тутай зупиніться, трохи спочивайте, а я піду наперед, а як я ся верну, допіру будете їхати там.

Кіт побіг наперед до того палацу, до теї пані і каже:

- Пані, сховайтеся, бо розбійники йдут, заб'ют вас. А вона каже:

- Де ж я сховаюся!?

- Тут є недалеко гай, а в тім гаї дуже моцна груба липа - там у ту липу йдіть, нехай вас заведуть, і там ви сховаєтеся.

Пані зараз казала собі, аби два лакеї її запровадили, а кіт каже до тих лакеїв:

- А сами верніться назад!

І як вони вернулися назад, він їм розказав:

- Тут їде граф і буде то все відтепер утримувати. Він називається Ян, граф Попеловський. Повиходьте всі наперед, льокаї, фурмани, які-но слуги жиють у тім палаці, так усі повиходьте і кричіть: "їде наш пан, граф Попеловський, віва-а-ат!" Всі кричіть нараз, як буде їхати. Він дуже вам буде сипати гроші, як будете так кричати нараз.

Отже, як то почули, жи буде сипати гроші, так у сей же час усе ся зібрало, хто-но жив, наперед. А він побіг навпроти свого панства і до нього каже:

- Ану, маршируймо! Командуй, жиби марширували.

Як мали до теї липи їхати, пару кроків ще так, пару сажень ще було, каже:

- Командуй, жиб на ту липу стріляли, бо то дерево моцне, але старе, ще чого доброго вітер звалить і кого заб'є.

Як наймит закомандував на ту липу стріляти свому войську, то так ту липу побили на друзки і ту паню там забили в тій липі. А слуги як почули, жи такий галас там, крик у тім гайку, летять назустріч. А кіт наймитові сказав:

- Як будуть кричати "віват!", жиби-сь кидав гроші сюди-туди, сюди-туди з повоза.

Ото як поприлітали слуги, глянули ж стільки войська, панства такого, як зачали кричати:

- їде наш пан, граф Попеловський, віва-а-ат!

Лемент такий... Припровадили молодих до палацу, наймит гроші сипав сюди-туди на землю. В палаці молоді пройшлися по покоях, подивилася королівна, жи слічний маєток є, і їй сподобалося моцно. Потому молодий вийшов, дав по парі грейцарів кожному жовнірові і відпровадив назад додому, а сами зосталися там жити.

Записано Осипом Роздольським у с.Берлин (сучасної Львівської обл.), від Юрка Соколовського, в 1894 році. Стиль запису збережено.


Вовчик
Перегляди
Особисті інструменти