Відмінності між версіями «Лихе слово не забувається (Болгарська народна казка)»
Bogdan (обговорення | внесок) |
Bogdana (обговорення | внесок) |
||
| (Не показано 3 проміжні версії 2 користувачів) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
| − | Була в лісі печера, а в | + | Була в лісі печера, а в ній малі ведмежата. Одного разу неподалік від тієї печери рубав дрова дроворуб і помітив, як із кущів вилізло ведмежа й зачепилося за гілку шипшини. Воно силкувалося і так і сяк звільнитися від гострих шипшинових колючок, та все даремно. Шкода стало дроворубові ведмежати, поклав він сокиру, пішов, одчепив колючу гілку, взяв мале на руки й відніс до печери. Тоді знову заходився коло роботи. |
| − | А ведмедиця, мати маленького ведмежати, усе те бачила й надумала подякувати | + | А [[ведмедиця]], мати маленького ведмежати, усе те бачила й надумала подякувати [[чоловік]]ові. |
— Ти зробив мені велике добро, чоловіче,— сказала вона.— Хочеш, ми станемо друзями? | — Ти зробив мені велике добро, чоловіче,— сказала вона.— Хочеш, ми станемо друзями? | ||
| − | Чоловік на те пристав, і вони подружили. Спочатку дроворуб боявся ведмедиці, але мало-помалу звик до неї, і зробилися вони великі друзі. Кожного разу, коли дроворуб приходив у ліс, ведмедиця помагала йому складати дрова, а тоді вони домовлялися знову зустрітись коло печери, де дроворуб порятував ведмежа. І щоразу гомоніли, як добрі друзі. | + | [[Чоловік]] на те пристав, і вони подружили. Спочатку дроворуб боявся ведмедиці, але мало-помалу звик до неї, і зробилися вони великі друзі. Кожного разу, коли дроворуб приходив у ліс, ведмедиця помагала йому складати дрова, а тоді вони домовлялися знову зустрітись коло печери, де дроворуб порятував ведмежа. І щоразу гомоніли, як добрі друзі. |
Вони так здружилися, що й цілувалися на прощання. Та якось дроворуб сказав ведмедиці: | Вони так здружилися, що й цілувалися на прощання. Та якось дроворуб сказав ведмедиці: | ||
| Рядок 19: | Рядок 19: | ||
Бачить чоловік, не відступається ведмедиця, то замахнувся і вдарив сильно і завдав їй великої рани. Засмучені розійшлися вони, але домовились навідуватися до тієї місцини неподалік від печери. | Бачить чоловік, не відступається ведмедиця, то замахнувся і вдарив сильно і завдав їй великої рани. Засмучені розійшлися вони, але домовились навідуватися до тієї місцини неподалік від печери. | ||
| − | Не раз приходив туди дроворуб, никав коло печери, але ведмедиці більше не зустрічав. Подумав: чи не загинула вона від рани? Він і досі не міг збагнути, нащо ведмедиця надумала таке, адже вони були добрі друзі. Минуло багато років, дроворуб уже й забув про ведмедицю. Та якось випадком здибав її в лісі. Впізнали одне одного, привіталися, розговорились, як давні знайомі. А коли дроворуб склав на віз дрова й хотів уже їхати, ведмедиця сказала йому: | + | Не раз приходив туди дроворуб, никав коло печери, але ведмедиці більше не зустрічав. Подумав: чи не загинула вона від рани? Він і досі не міг збагнути, нащо [[ведмедиця]] надумала таке, адже вони були добрі друзі. Минуло багато років, дроворуб уже й забув про ведмедицю. Та якось випадком здибав її в лісі. Впізнали одне одного, привіталися, розговорились, як давні знайомі. А коли дроворуб склав на віз дрова й хотів уже їхати, ведмедиця сказала йому: |
— Ану, друже, обдивись добре мою голову,— чи знайдеш те місце, де колись ударив мене сокирою? | — Ану, друже, обдивись добре мою голову,— чи знайдеш те місце, де колись ударив мене сокирою? | ||
| Рядок 27: | Рядок 27: | ||
— Ото диво,— мовив він,— і не сказав би, що тут була рана! А я ж добре пам’ятаю той день, наче все це було вчора; я дуже вдарив тебе, навіть думав, що ти загинула від глибокої рани. | — Ото диво,— мовив він,— і не сказав би, що тут була рана! А я ж добре пам’ятаю той день, наче все це було вчора; я дуже вдарив тебе, навіть думав, що ти загинула від глибокої рани. | ||
| − | І ведмедиця відказала: | + | І [[ведмедиця]] відказала: |
— Бачиш, мій друже, рана заросла, я сама забула про неї, але того, що ти сказав мені, не забуду до смерті. Отож затям: і найболючіша рана забувається, а лихе слово — ніколи. | — Бачиш, мій друже, рана заросла, я сама забула про неї, але того, що ти сказав мені, не забуду до смерті. Отож затям: і найболючіша рана забувається, а лихе слово — ніколи. | ||
| Рядок 33: | Рядок 33: | ||
| − | + | {{Казки про тварин}} | |
{{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} | {{Шаблон:Болгарські народні казки українською мовою}} | ||
{{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}} | {{Шаблон:Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка, 1979)}} | ||
Поточна версія на 10:13, 14 грудня 2013
Була в лісі печера, а в ній малі ведмежата. Одного разу неподалік від тієї печери рубав дрова дроворуб і помітив, як із кущів вилізло ведмежа й зачепилося за гілку шипшини. Воно силкувалося і так і сяк звільнитися від гострих шипшинових колючок, та все даремно. Шкода стало дроворубові ведмежати, поклав він сокиру, пішов, одчепив колючу гілку, взяв мале на руки й відніс до печери. Тоді знову заходився коло роботи.
А ведмедиця, мати маленького ведмежати, усе те бачила й надумала подякувати чоловікові.
— Ти зробив мені велике добро, чоловіче,— сказала вона.— Хочеш, ми станемо друзями?
Чоловік на те пристав, і вони подружили. Спочатку дроворуб боявся ведмедиці, але мало-помалу звик до неї, і зробилися вони великі друзі. Кожного разу, коли дроворуб приходив у ліс, ведмедиця помагала йому складати дрова, а тоді вони домовлялися знову зустрітись коло печери, де дроворуб порятував ведмежа. І щоразу гомоніли, як добрі друзі.
Вони так здружилися, що й цілувалися на прощання. Та якось дроворуб сказав ведмедиці:
— Е, добрий із тебе товариш, все в тобі подобається мені, тільки душею чую: є в тобі щось лихе.
Чоловік не подумав, що цими словами образить ведмедицю. А вона лише головою кивнула. Каменем запали в серце ведмедиці чоловікові слова, боляче їй стало, але вона промовчала, тільки витягла шию і попросила:
— Удар мене сокирою по голові, удар, скільки сили маєш, а то я тебе з’їм!
Дроворуб розгубився, почав казати ведмедиці, що не може вдарити її. А та знай своєї: удар, і край! А не вдариш — то з’їм тебе!
Бачить чоловік, не відступається ведмедиця, то замахнувся і вдарив сильно і завдав їй великої рани. Засмучені розійшлися вони, але домовились навідуватися до тієї місцини неподалік від печери.
Не раз приходив туди дроворуб, никав коло печери, але ведмедиці більше не зустрічав. Подумав: чи не загинула вона від рани? Він і досі не міг збагнути, нащо ведмедиця надумала таке, адже вони були добрі друзі. Минуло багато років, дроворуб уже й забув про ведмедицю. Та якось випадком здибав її в лісі. Впізнали одне одного, привіталися, розговорились, як давні знайомі. А коли дроворуб склав на віз дрова й хотів уже їхати, ведмедиця сказала йому:
— Ану, друже, обдивись добре мою голову,— чи знайдеш те місце, де колись ударив мене сокирою?
Чоловік розгорнув хутро й побачив: рана так заросла, що й рубця не видно.
— Ото диво,— мовив він,— і не сказав би, що тут була рана! А я ж добре пам’ятаю той день, наче все це було вчора; я дуже вдарив тебе, навіть думав, що ти загинула від глибокої рани.
І ведмедиця відказала:
— Бачиш, мій друже, рана заросла, я сама забула про неї, але того, що ти сказав мені, не забуду до смерті. Отож затям: і найболючіша рана забувається, а лихе слово — ніколи.
Казки з книги Болгарські народні казки (Веселка,1979) |
|---|
|
Їжак і сонце • Кошеня і лев • Вовк і собака • Раз та гаразд • Людина — найсильніша • Горобець і лисиця • Лисиця і лелека • Лисиця і їжак • Як чоловік із змією судився • Людина, ведмідь і лисиця • Вовк і сорока • Ворона і рак • Погонич і його верблюди • Виноградар і змія • Сильний лев і маленьке мишеня • У розумного царя сильне військо • Добрий урок • Кішка й дурні люди • Лихе слово не забувається • Страшне кошеня • Як друзі вовків налякали • Битий небиту несе • Хитра лисиця • Що шукав, те й знайшов • Як друзі разом у лісі жили • Верблюд-суддя • Сліпа курка • Сильний горобець • Гуска й качка • Зозуля і риба • Курка й вівця • Два ослики • Заєць-рятівник • Швидка робота • Гостинні мурашки • Троє братів і золота яблуня • Золоте дівча • Кажи, прядко! • Жива вода • Хлопець і вітер • Бідар і водяник • Правда і кривда • Як бідний чоловік з лихварем судився • Найкращий стрілець • Пещена донька • Біда вчить • Сливи за сміття • Найдорожчий плід • Хто не робить, той з голоду вмирає • Охочий до науки хлопець • Ліве око царя • Шануй батька і в старості • Розумна невістка • Сват і кмітлива дівчина • Нема гіршого від пияцтва • Найдорожче — це сіль • Хитрий Петр і брехуни |
Болгарські народні казки українською мовою |
|---|
|
Їжак і сонце • Кошеня і лев • Вовк і собака • Раз та гаразд • Людина — найсильніша • Горобець і лисиця • Лисиця і лелека • Лисиця і їжак • Як чоловік із змією судився • Людина, ведмідь і лисиця • Вовк і сорока • Ворона і рак • Погонич і його верблюди • Виноградар і змія • Сильний лев і маленьке мишеня • У розумного царя сильне військо • Добрий урок • Кішка й дурні люди • Лихе слово не забувається • Страшне кошеня • Як друзі вовків налякали • Битий небиту несе • Хитра лисиця • Що шукав, те й знайшов • Як друзі разом у лісі жили • Верблюд-суддя • Сліпа курка • Сильний горобець • Гуска й качка • Зозуля і риба • Курка й вівця • Два ослики • Заєць-рятівник • Швидка робота • Гостинні мурашки • Троє братів і золота яблуня • Золоте дівча • Кажи, прядко! • Жива вода • Хлопець і вітер • Бідар і водяник • Правда і кривда • Як бідний чоловік з лихварем судився • Найкращий стрілець • Пещена донька • Біда вчить • Сливи за сміття • Найдорожчий плід • Хто не робить, той з голоду вмирає • Охочий до науки хлопець • Ліве око царя • Шануй батька і в старості • Розумна невістка • Сват і кмітлива дівчина • Нема гіршого від пияцтва • Найдорожче — це сіль • Хитрий Петр і брехуни |
