Кішка й дурні люди (Болгарська народна казка)

Матеріал з Казки українською мовою
Перейти до: навігація, пошук

Їхав якось купець на торг і побачив на дорозі кішку. Голодна вона була, квола. Підібрав він її, щоб не мучилася. Надвечір добувся до села. А мишей там було — тьма. Зайшов він ночувати до корчми, пустив кішку, й вона переловила всіх мишей.

Вранці прийшли до корчми селяни випити по кухлю пива, аж бачать: не стало мишей. То зайдуть, бувало, до корчми, а миші — і по столах, і коло кухлів. Питають вони корчмаря, куди, мовляв, миші поділися.

А той засміявся та й каже:

— Поснули, я вином їх напоїв.

А тоді розповів про купця та кішку.

— Невже вона й справді їх половила? — чудувалися люди.— Де б це й собі купити таку кішку, щоб усі миші в селі знищила?

— Можу продати,— обізвався купець.— Але дорого.

— Скільки просиш? — почали ті прицінюватися.

— Засипте її грішми, скільки піде, стільки й буде.

Селяни погодилися. Та коли вони засипали кішку грішми, купець посунув її, і селяни знову мусили сипати гроші.

Тоді купець витяг кіщиного хвоста й сказав:

— І його засипте. Саме хвіст кішці найпотрібніший, щоб ловити мишей.

Ще досипали селяни грошей, купець оддав кішку та й поїхав собі.

А трохи перегодом дурні люди згадали, що забули спитати купця, чим кішку годувати. І побігли за ним. Бачить купець, селяни женуться за ним, та й думає: мабуть, дотямили, що обдурив їх. І ну коня поганяти. Він тікає, а селяни за ним, біжать і гукають:

— Гей, зупинися! Скажи, що твоя кішка їсть?

— Масло й сало! — крикнув купець.

А селянам причулося: «Нас їй мало». Злякалися.

— Хай вона пропаде, щоб ми її так годували! — сказали всі.— Краще вб’ємо її.

Вернулися до корчми. Посідали віддалік, ніхто не наважується підійти до кішки ближче. Нарешті хтось насмілився, підняв стільця й кинув на неї. Кішка втекла в хлів.

— Що ж робити? — питають селяни одне одного.— Як вилізе вночі — всіх нас подушить. Що ж придумати, щоб її вбити?

Побрали вони палиці та сокири і ну гатити по дверях та черепиці, а кішка сидить тихо, наче й нема її там.

— А що тут думати, браття! — озвався тоді піп.— Запалимо хліва!

Сказано—зроблено. Запалили хліва, піднявся густий чорний дим. Жарко стало у хліві, навколо все горіло, і кішка непомітно прошмигнула в двері. А ті, що були перед дверима, злякалися, покидали палиці й розбіглися хто куди. Одному кішка вискочила на плече, і той упав з переляку. Інші подумали, що він заліг, як солдат, і теж попадали на землю. А кішка тим часом вскочила в церкву. Тоді селяни послали найхоробрішого, щоб здалеку подивився, що вона там робить.

Пішов найхоробріший, заглянув у вікно і бачить: сидить кішка, облизує лапи й раз по раз очима блискає. Хоробрий селянин подумав, що то вона хоче напасти на нього, і втік.

— Ну що там? — спитали його.

— Не питайте! — відповів хоробрий.— Чого тільки не обіцяла!.. «Як вилізу,— каже,— нікого живого не залишу».

Так врятувалася кішка від дурних людей.





Вовчик
Перегляди
Особисті інструменти