Пес, порося і когут

Матеріал з Казки українською мовою
Перейти до: навігація, пошук

У багатого й дуже скупого чоловіка постарівся пес.

— А що я тебе буду годувати, старий псе,— бурмотів собі скупендра,— я можу дістати молодого, котрий принесе користь на ґаздівстві.

Й рішив вбити старого пса. А той підслухав бесіду господаря і втік.

Зібрався й іде він глядати правду. По дорозі зустрів порося.

— Куди йдеш, поросятко?

— Йду світом, бо ґазда мене хотів зарізати.

— Та я вижу, що ми обоє нещасні...

Повіли одне одному свою біду й так домовилися, що в'єд-по будуть світом блукати, поки не знайдуть правди. Раз лиш зустріли когута.

— Куди ви йдете?

— По світу, правду глядати, а ти?

— Мене господарка хотіла зарізати на свято. А я втік.

— Но, та доля наша одна.

— Прийміть і мене у свою компанію, і я шукаю правду.

І так рушили троє.

Прийшли в якусь хащу й натрапили на хижку. Ніхто там не жив, і троє друзів задумали тут поселитися.

Так договорилися межи собою: порося буде їсти варити, пес — ходити на полювання, а когут — вартувати хижу.

Одного разу, коли пес був на ловах, проходили біля сеї хижки вовки. Втямили на стрісі когута, а в оболоці поросятко. Дуже були голодні й зачали радитися, як вхопити когута й поросятко...

Когута не могли дістати, бо сидів високо на стрісі. Тоді рішили, що увірвуться до хижі та з'їдять порося.

Айбо когут подав завчасно сигнал. Так що поросятко замк-ло двері на ключ.

Вовки зачали з розбігу скакати на двері. Й дошки стали тріщати та ламатися.

Тоді поросятко вхопило горня і зачало поливати вовків кип'ятком. Найбільше потерпів старий вовчисько: від кип'ятку з нього шерсть зовсім облізла. Інші вовки теж добре дістали і почали тікати геть.

На якийсь часок втихомирилися, але потім знову почали раду.

— Ганьба,— каже старий вовк,— ми налякалися одного поросяти!

— Вертаймося! — завили вовки гуртом.

І рушили назад до хижі.

Айбо когут знову втямив, що вовки вернулися, і сказав іро це поросяті. Воно скоро принесло лазиво, поставило горі (убом і полізло на самісінький верх.

Вовки прибігли під дерево, увиділи на ньому порося, але [іяк не могли туди добратися. Радяться, що робити?

— Ставайте один на другого! — наказав старий.

Поставали один на одного і зробили високу громаду.

Лиш одного не вистачало, аби досяг поросятко. «Біда,— думає собі поросятко,— що тепер робити? З'їдять ня!» І загойкало:

— Цимбори мої, когутику, й ти, песику! Лліть на облізлого вовка кип'яток! (А він був на самому споді громади).

Коли се вчув старий вовк, налякався, скочив геть — і всі вовки попадали на землю. Із великого страху повтікали в ліс.

І вже ніколи не приходили більше до хижі.

А поросятко, пес і когут жили собі спокійно. Може, й днесь живуть і правду шукають, якщо не повмирали.