Відмінності між версіями «Як собака знайшов собі господаря (Українська народна казка)»
Snak (обговорення | внесок) м (1 версія) |
Bogdan (обговорення | внесок) |
||
| (Не показано 3 проміжні версії 2 користувачів) | |||
| Рядок 1: | Рядок 1: | ||
[[Категорія:українська народна казка]] | [[Категорія:українська народна казка]] | ||
| − | Довго жили собаки самі собі так, як і досі ще живуть вовки, аж поки не народився такий собака, якому не сподобалося вільне собаче життя. Набридло йому блукати самому, шукаючи для себе їжі й повсякчас боятися дужчих від себе. | + | Довго жили собаки самі собі так, як і досі ще живуть [[вовк|вовки]], аж поки не народився такий [[собака]], якому не сподобалося вільне собаче життя. Набридло йому блукати самому, шукаючи для себе їжі й повсякчас боятися дужчих від себе. |
| − | Довго він думав, як йому своє життя змінити, й надумав стати за наймита до найдужчого звіря. Надумав ото так та й іде собі. Коли зустрічає свого найближчого родича — великого, дужого, злого вовка. | + | Довго він думав, як йому своє життя змінити, й надумав стати за наймита до найдужчого звіря. Надумав ото так та й іде собі. Коли зустрічає свого найближчого родича — великого, дужого, злого [[вовк|вовка]]. |
| − | — Куди йдеш, собако? —питає вовк. | + | — Куди йдеш, [[собака|собако]]? —питає [[вовк]]. |
| − | — Та оце шукаю собі господаря, може, ти наймеш? Вовк згодився, й собака пішов за ним. | + | — Та оце шукаю собі господаря, може, ти наймеш? [[Вовк]] згодився, й [[собака]] пішов за ним. |
| − | Йшли вони, йшли, аж дивиться собака: підняв вовк носа, понюхав повітря й швиденько звернув з стежки в кущі, серед яких почав потихеньку пролазити далі. | + | Йшли вони, йшли, аж дивиться [[собака]]: підняв [[вовк]] носа, понюхав повітря й швиденько звернув з стежки в кущі, серед яких почав потихеньку пролазити далі. |
— Що з тобою, господаре? Чого ти злякався? | — Що з тобою, господаре? Чого ти злякався? | ||
| Рядок 15: | Рядок 15: | ||
— Хіба не бачиш ? Он ведмідь стоїть, а він і тебе, й мене з'їсти може! | — Хіба не бачиш ? Он ведмідь стоїть, а він і тебе, й мене з'їсти може! | ||
| − | Побачив собака, що ведмідь дужчий за вовка, та й вирішив іти прохатися у найми до ведмедя. Кинув вовка й пішов. Ведмідь охоче прийняв собаку за наймита та й каже: | + | Побачив [[собака]], що [[ведмідь]] дужчий за [[вовк|вовка]], та й вирішив іти прохатися у найми до ведмедя. Кинув [[вовк|вовка]] й пішов. [[Ведмідь]] охоче прийняв [[собака|собаку]] за наймита та й каже: |
| − | — Ходім до череди, візьму я собі корову; обидва добре наїмося! | + | — Ходім до череди, візьму я собі [[корова|корову]]; обидва добре наїмося! |
| − | Коли тільки почали вони до череди підходити, аж там страшенний заколот; корови ревуть і тікають хто куди... Глянув ведмідь з-за дерева — та мерщій і собі тікати далі в ліс. | + | Коли тільки почали вони до череди підходити, аж там страшенний заколот; [[корова|корови]] ревуть і тікають хто куди... Глянув [[ведмідь]] з-за дерева — та мерщій і собі тікати далі в ліс. |
| − | — Ох, невчасно я сюди прийшов! — каже він до собаки.— Тут уже лев господарює. | + | — Ох, невчасно я сюди прийшов! — каже він до [[собака|собаки]].— Тут уже лев господарює. |
| − | — А хто ж то такий лев? | + | — А хто ж то такий [[лев]]? |
— Хіба не знаєш? Та це ж найдужчий звір у світі! | — Хіба не знаєш? Та це ж найдужчий звір у світі! | ||
| Рядок 29: | Рядок 29: | ||
— Коли він найдужчий за всіх звірів, то бувай здоров! Коли вже бути наймитом, то тільки в найдужчого звіря. | — Коли він найдужчий за всіх звірів, то бувай здоров! Коли вже бути наймитом, то тільки в найдужчого звіря. | ||
| − | Промовивши це, пішов собака прохатися в найми до лева. Лев прийняв. І почав собака служити левові. | + | Промовивши це, пішов собака прохатися в найми до [[лев|лева]]. Лев прийняв. І почав собака служити левові. |
| − | Довго, дуже довго був собака наймитом у лева, й жилося йому добре, бо не було дужчого за лева звіря в лісі й ніхто собаку не насмілювався зобідити. | + | Довго, дуже довго був собака наймитом у [[лев|лева]], й жилося йому добре, бо не було дужчого за лева звіря в лісі й ніхто собаку не насмілювався зобідити. |
| − | Та одного разу йдуть удвох серед голих скель, коли це лев зупинився... Заревів на весь голос та з серця щосили як рване лапою землю, так зразу яму й вирив, а сам потихеньку-потихеньку — та назад. | + | Та одного разу йдуть удвох серед голих скель, коли це [[лев]] зупинився... |
| + | |||
| + | Заревів на весь голос та з серця щосили як рване лапою землю, так зразу яму й вирив, а сам потихеньку-потихеньку — та назад. | ||
— Що таке, господарю? — запитав здивований собака. | — Що таке, господарю? — запитав здивований собака. | ||
| Рядок 39: | Рядок 41: | ||
— Людина сюди йде... Треба тікати швидше, бо лихо буде! | — Людина сюди йде... Треба тікати швидше, бо лихо буде! | ||
| − | — Ну, бувай здоров, леве! Коли вже мені служити в наймах, то в того, хто за тебе дужчий! | + | — Ну, бувай здоров, [[лев|леве]]! Коли вже мені служити в наймах, то в того, хто за тебе дужчий! |
| + | |||
| + | І пішов [[собака]] до людини. З того часу служить [[собака]] в людей. | ||
| + | |||
| + | Давно, дуже давно це було, а [[собака]] все служить людині, й дужчого від неї господаря він так-таки й не знайшов. | ||
| + | |||
| + | |||
| − | |||
| − | + | {{Шаблон:Казки з книги Українські народні казки про тварин (Україна,2004)}} | |
Поточна версія на 03:48, 10 травня 2013
Довго жили собаки самі собі так, як і досі ще живуть вовки, аж поки не народився такий собака, якому не сподобалося вільне собаче життя. Набридло йому блукати самому, шукаючи для себе їжі й повсякчас боятися дужчих від себе.
Довго він думав, як йому своє життя змінити, й надумав стати за наймита до найдужчого звіря. Надумав ото так та й іде собі. Коли зустрічає свого найближчого родича — великого, дужого, злого вовка.
— Куди йдеш, собако? —питає вовк.
— Та оце шукаю собі господаря, може, ти наймеш? Вовк згодився, й собака пішов за ним.
Йшли вони, йшли, аж дивиться собака: підняв вовк носа, понюхав повітря й швиденько звернув з стежки в кущі, серед яких почав потихеньку пролазити далі.
— Що з тобою, господаре? Чого ти злякався?
— Хіба не бачиш ? Он ведмідь стоїть, а він і тебе, й мене з'їсти може!
Побачив собака, що ведмідь дужчий за вовка, та й вирішив іти прохатися у найми до ведмедя. Кинув вовка й пішов. Ведмідь охоче прийняв собаку за наймита та й каже:
— Ходім до череди, візьму я собі корову; обидва добре наїмося!
Коли тільки почали вони до череди підходити, аж там страшенний заколот; корови ревуть і тікають хто куди... Глянув ведмідь з-за дерева — та мерщій і собі тікати далі в ліс.
— Ох, невчасно я сюди прийшов! — каже він до собаки.— Тут уже лев господарює.
— А хто ж то такий лев?
— Хіба не знаєш? Та це ж найдужчий звір у світі!
— Коли він найдужчий за всіх звірів, то бувай здоров! Коли вже бути наймитом, то тільки в найдужчого звіря.
Промовивши це, пішов собака прохатися в найми до лева. Лев прийняв. І почав собака служити левові.
Довго, дуже довго був собака наймитом у лева, й жилося йому добре, бо не було дужчого за лева звіря в лісі й ніхто собаку не насмілювався зобідити.
Та одного разу йдуть удвох серед голих скель, коли це лев зупинився...
Заревів на весь голос та з серця щосили як рване лапою землю, так зразу яму й вирив, а сам потихеньку-потихеньку — та назад.
— Що таке, господарю? — запитав здивований собака.
— Людина сюди йде... Треба тікати швидше, бо лихо буде!
— Ну, бувай здоров, леве! Коли вже мені служити в наймах, то в того, хто за тебе дужчий!
І пішов собака до людини. З того часу служить собака в людей.
Давно, дуже давно це було, а собака все служить людині, й дужчого від неї господаря він так-таки й не знайшов.
