Кінь і собака

Кінь стояв біля ясел, жував сіно, а собака неподалік від нього лежала біля паркану.

Мимо двору ішли парубки і співали пісні. Собака підхопивсь, миттю кинувсь до воріт і почав гавкать.

Гавкав він, поки парубки щезли з очей у нього, потім вернувсь на своє місце і знов ліг біля паркану.

Кінь каже: “Чого ти микаєшся по двору? Дарма тільки язик свій чухаєш об зуби. Чи тобі не набридло лежать? Мабуть, боки перележав?”

“Еге, ти думаєш, так, як ти, нічого не робиш, тільки корм переводиш, безперестану жуєш. А я і хвилини без діла не побуду. Я нікого не промину, хазяйське добро бережу, за всім доглядаю, щоб не взяв хто чого. Я хазяїнові потрібніший тебе”.

А кінь каже:

“Хазяїн без собаки проживе, а без коня він здохне з голоду.

Я йому пашу, бороню, снопи возю, з лісу дрова возю”.

“Велике діло пахать та боронить! Ти попробуй день і ніч не спать так, як я; мені припада цілі дні бігать то в один, то в другий кінець двора, за всім хазяйським добром приглядаю і всіх від свого двора відганяю. Якби не я, так все б хазяйство розволокли”.

А кінь каже:

“Та кого ж ти бережеш, як не мене? Якби у дворі коня не було, так хазяїн і собаки б не держав”.

Собака побачила хазяїна, спитала:

“Скажи, будь ласкавий, хто з нас потрібніший тобі: кінь чи я?”

Хазяїн, щоб не образить одного й другого, сказав:

“Хто мені не потрібен, того я не держу, а кого я держу, ті для мене всі однакові. Ваше діло виконувати свою справу по совісті і жить між собою мирно”.

З того часу кінь і собака перестали хвалиться собою.

А собака так здружилась з конем, що без нього не могла жить.

Як чоловік поїде куди в поле або на базар — і собака за возом вчепиться.

Та так звикла за возом бігать, що тепер уже й за саньми не втерпить.