Пес, порося і когут
У багатого й дуже скупого чоловіка постарівся пес.
— А що я тебе буду годувати, старий псе,— бурмотів собі скупендра,— я можу дістати молодого, котрий принесе користь на ґаздівстві.
Й рішив вбити старого пса. А той підслухав бесіду господаря і втік.
Зібрався й іде він глядати правду. По дорозі зустрів порося.
— Куди йдеш, поросятко?
— Йду світом, бо ґазда мене хотів зарізати.
— Та я вижу, що ми обоє нещасні...
Повіли одне одному свою біду й так домовилися, що в'єд-по будуть світом блукати, поки не знайдуть правди. Раз лиш зустріли когута.
— Куди ви йдете?
— По світу, правду глядати, а ти?
— Мене господарка хотіла зарізати на свято. А я втік.
— Но, та доля наша одна.
— Прийміть і мене у свою компанію, і я шукаю правду.
І так рушили троє.
Прийшли в якусь хащу й натрапили на хижку. Ніхто там не жив, і троє друзів задумали тут поселитися.
Так договорилися межи собою: порося буде їсти варити, пес — ходити на полювання, а когут — вартувати хижу.
Одного разу, коли пес був на ловах, проходили біля сеї хижки вовки. Втямили на стрісі когута, а в оболоці поросятко. Дуже були голодні й зачали радитися, як вхопити когута й поросятко...
Когута не могли дістати, бо сидів високо на стрісі. Тоді рішили, що увірвуться до хижі та з'їдять порося.
Айбо когут подав завчасно сигнал. Так що поросятко замк-ло двері на ключ.
Вовки зачали з розбігу скакати на двері. Й дошки стали тріщати та ламатися.
Тоді поросятко вхопило горня і зачало поливати вовків кип'ятком. Найбільше потерпів старий вовчисько: від кип'ятку з нього шерсть зовсім облізла. Інші вовки теж добре дістали і почали тікати геть.
На якийсь часок втихомирилися, але потім знову почали раду.
— Ганьба,— каже старий вовк,— ми налякалися одного поросяти!
— Вертаймося! — завили вовки гуртом.
І рушили назад до хижі.
Айбо когут знову втямив, що вовки вернулися, і сказав іро це поросяті. Воно скоро принесло лазиво, поставило горі (убом і полізло на самісінький верх.
Вовки прибігли під дерево, увиділи на ньому порося, але [іяк не могли туди добратися. Радяться, що робити?
— Ставайте один на другого! — наказав старий.
Поставали один на одного і зробили високу громаду.
Лиш одного не вистачало, аби досяг поросятко. «Біда,— думає собі поросятко,— що тепер робити? З'їдять ня!» І загойкало:
— Цимбори мої, когутику, й ти, песику! Лліть на облізлого вовка кип'яток! (А він був на самому споді громади).
Коли се вчув старий вовк, налякався, скочив геть — і всі вовки попадали на землю. Із великого страху повтікали в ліс.
І вже ніколи не приходили більше до хижі.
А поросятко, пес і когут жили собі спокійно. Може, й днесь живуть і правду шукають, якщо не повмирали.
