Голубка. Іспанська народна казка

Було собі двоє братів і сестра.

Жили вони в хатині серед поля. Сестра була дуже гарна.

Якось у тих місцях полював король і зайшов спочити в їхню хатину.

Побачивши дівчину, він так закохався в неї, що вирішив забрати її до себе в палац і одружитися.

Та коли вони під’їздили до міста, король помітив, що на дівчині дуже бідне вбрання.

Тоді він сказав, що привезе для неї з палацу дорогі шати, а вона хай зачекає його біля криниці.

Дівчина не хотіла залишатись сама — боялася, що король покине її.

Але король запевнив, що швидко повернеться. Тоді вона, аби ніхто її не скривдив, вилізла на дерево, яке росло над криницею, а король поїхав по карету і вбрання.

Дівчина сиділа на дереві, а в криниці відбивалось її обличчя. Ввечері при-йшла по воду маврітанка. Зачерпнула глеком і побачила перед собою гарнень-ке личко.

Подумала, що то вона сама, й сказала:

— Я така вродлива й мила,

І мені ходить по воду?

Розіб’ю свій глек великий,

А сама піду додому.

Вдарила об землю глеком, який розлетівся на черепки, та й подалася додому.

Минув день, а король не повернувся. Дівчина дуже засмутилася. Наступного дня з новим глеком прийшла по воду маврітанка. Побачивши в криниці ді-воче обличчя, знову сказала:

— Я така вродлива й мила, мені ходить по воду?

Розіб’ю свій глек великий, a сама піду додому.

Розбила вона глек і пішла геть від криниці.

Минув ще один день, а короля так і не було.

Знову прийшла по воду маврітанка, цього разу вже із залізним глеком. Вона підійшла до криниці, набрала в глек води і, побачивши обличчя тієї, що сиділа на дереві, знову сказала:

— Я така вродлива й мила,

І мені ходить по воду?

Розіб’ю свій глек великий,

А сама піду додому.

Бах-бах-бах... загримів по землі глек, але не розбився, тільки трохи погнувся.

Маврітанка так лупила глеком об землю, що дівчина, яка сиділа на дереві, не втрималася і розсміялась.

Маврітанка підвела голову і, помітивши вродливу дівчину, зрозуміла, що бачила в криниці її гарне обличчя.

Вона так розізлилася, що вирішила помститись їй.

— Що ти там робиш, дівчино? — спитала маврітанка.

— Чекаю короля, він має приїхати по мене, щоб одружитися.

Маврітанка була чарівницею і вирішила підмінити дівчину.

Вона помітила, що в дівчини скуйовджені коси, і сказала:

— Хочеш, я тебе причешу?

— Не хочу, бо от-от приїде король.

— А я хутко це зроблю, і ти станеш ще вродливішою.

Дівчина згодилася і спустилась на землю.

А маврітанка й питає:

— Ти що, зовсім одна?

— Ні, сеньйоро, в мене є два брати, вони сьогодні приїдуть, щоб погуляти у мене на весіллі.

Маврітанка взялася причісувати дівчину і непомітно загнала їй у голову шпильку.

Обернулась дівчина на голубку і полетіла в поле.

Аж ось маврітанка побачила двох юнаків, які підійшли і спитали, чи не бачила вона дівчину з хлопцем.

Та зрозуміла, що це брати дівчини, і, щоб вони не викрили її, обернула їх на волів.

Потім вилізла на дерево і звідти побачила, що їде король із почтом. Вона швиденько спустилась на землю, але король, глянувши на неї, сказав:

— Ти не та, яку я тут залишив. Та була біла, а ти чорна.

— Я та сама, яку ти тут залишив,— заперечила маврітанка.

— Просто я чекала тебе три дні і засмагла на сонці.

Королеві це не сподобалось, але він не зламав свого слова — привіз маврітанку в палац і одружився з нею.

Наречена змусила його взяти з собою і волів, щоб возити каміння і землю.

Наступного дня в саду біля палацу з’явилась білосніжна голубка. Сіла вона на дерево та й мовить садівникові:

— Скажи, що роблять король і його темна дружина?

— Сплять, сплять, сплять, сплять.

— А воли що возять?

— Каміння, каміння, каміння, каміння.

— Ой, горе мені,— зітхнула голубка.

Вона спробувала злетіти, але не змогла. Тоді садівник виліз на дерево, взяв її і відніс королю.

Король дуже зрадів і не залишав голубку ні на хвилю. Вона й їла разом із ним за столом.

Але маврітанка люто ненавиділа голубку і завжди казала королеві, щоб прогнав її, бо птаха їла з миски короля, а робила в миску маврітанки.

Та король не звертав на це уваги.

Якось він гладив голубку по голівці і намацав у пір’ї шпильку.

— Хто б це міг загнати таке бідній пташці? — спитав король і витяг шпильку.

Голубка враз обернулася на дівчину. І король вигукнув:

— Ой, це ж та дівчина, яку я залишив на дереві!

Дівчина розповіла йому все, що з нею сталося. Маврітанку примусили зняти чари з братів, а тоді прогнали геть.

А король одружився з дівчиною і був дуже щасливий.