Квітка лаванди. Іспанська народна казка

Матеріал з Казки українською мовою
Перейти до: навігація, пошук

Жив собі один удівець, і була в нього дуже вродлива дочка.

Він так любив її, що й не одружувався вдруге, аби не приводити в дім мачухи.

А в сусідстві з ними жила вдова, котра мала двох дочок. Вдова мріяла вийти заміж за сусіда, але ніколи й словом не обмовилася про це.

Вона все піддобрялася до його дочки: коли та проходила повз її дім, запрошувала до себе й частувала солодощами.

Так вона здобула її прихильність.

Батько, бачачи, як сусідка жалує його дочку, вирішив, що кращої мачухи для неї не знайти, і запропонував удові одружитйся з ним.

Вдова, яка тільки цього й чекала, одразу згодилась і присяглася сусідові, що любитиме його дочку дужче за своїх: така вже вона гарна та мила.

Побралися вони. Спочатку все йшло добре.

Але падчерка була вродливіша й лагідніша за мачуху, і люди більше її любили. Це почало дратувати мачуху.

І тоді дівчина перейшла жити до своєї тітки, що була чаклункою.

Якось зібрався батько на ярмарок, і дочка завітала до нього попрощатися.

Від’їжджаючи, батько й питає в мачушиних дочок:

— Що вам привезти з ярмарку?

— Мені хустку за вісім дуро 2,— відповіла одна.

— А мені шовкову сукню,— відказала друга.

— А тобі що? — звернувся батько до рідної дочки.

Та, навчена своєю тіткою, попрохала:

— Привези для мене сім’я лаванди.

— І більш нічого?

— Мені й цього досить.

— Гаразд,— згодився батько та й поїхав.

Повернувшись додому, він подарував хустку та сукню мачушиним дочкам, яких дуже втішили обнови.

А рідна дочка взяла сім’я лаванди і посіяла у вазоні. Невдовзі виросла у неї лаванда, та така пишна, що заздрило все селище.

Опівночі брала дівчина свій вазон, ставила на підвіконня і примовляла:

Принце, з’явись.

Квітка лаванди вже тягнеться ввись.

Тої ж миті прилітав дуже красивий птах, опускався на вазон і перекидався дивовижної вроди парубком. Заходив парубок до кімнати, сідав поруч дівчини і цілу ніч розмовляв із нею, а коли наставала хвилина прощання, ронив гаманець.

Розбагатіли тітка з дівчиною. Тітка купувала племінниці все, що заманеться, а та наряджалась, як жодна дівчина в селищі.

Мачуху з’їдала заздрість, і вона сказала старшій дочці:

— У домі твоєї сестри відбувається щось загадкове.

Її тітка не має великих достатків, але вдягає племінницю як паву.

Піди до них і залишся на ніч — може, про щось дізнаєшся.

От пішла старша мачушина дочка надвечір у гості до зведеної сестри, хоч ніколи досі в неї не була.

За розмовою швидко збіг час, і гостя, вдавши, ніби боїться сама вертатись пізно додому, попросилася заночувати.

Не гнати ж було її на вулицю: приготували їй постіль і поклали.

Надворі вже споночіло, і старша мачушина дочка, яка змалку звикла лягати рано, заснула ще до півночі.

Тому вона сказала матері, що нічого незвичайного не побачила.

— Ти, мабуть, прохропла цілу ніч і все прогавила,— здогадалася молодша сестра.

— Сьогодні піду я і про все довідаюсь, от побачиш!

Пішла молодша мачушина дочка у гості і теж лишилася заночувати.

Увечері, як полягали спати, гостя не заснула, хоча й прикинулася, що спить.

Дуро — іспанська монета.

Коли годинник пробив дванадцяту, дівчина підвелася, взяла свій вазон, поставила на підвіконня і промовила:

— Принце, з’явись!

Квітка лаванди вже тягнеться ввись.

Тільки вона це сказала, як прилетів птах і перекинувся парубком.

Сів парубок біля дівчини й проговорив із нею всю ніч. А вдосвіта, перш ніж зникнути, зронив гаманець.

Гостя, яка не стулила очей, повернувшись додому, дорікнула сестрі:

— Сплюха ти! Якби пильнувала, ми б давно про все знали.

І розповіла матері про те, що побачила.

— Он як! — вигукнула мати.— Я ж казала, тут щось не чисте. Бо звідки така пишнота, коли тітка не багачка? Та нічого, скоро скінчаться їхні розкоші.

Вона зайшла в дім, але швидко повернулася й мовила до молодшої дочки:

— Візьми ці ножиці, повернися до зведеної сестри і непомітно встроми їх тупим кінцем у вазон.

Взяла та ножиці, повернулася до зведеної сестри й сказала:

— Я, здається, забула в тебе сережку, бо вдома її немає. [[ Сестра]] відповіла, що не бачила сережки, однак запропонувала пошукати разом.

Почали вони шукати ту сережку, і мачушина дочка непомітно встромила ножиці у вазон, а тоді дістала сережку, яку заздалегідь сховала, і вигукнула:

— Ось вона!

Потім повернулася додому й розповіла про все матері.

Настала ніч, годинник пробив дванадцяту, взяла дівчина свій вазон, поставила на підвіконня й промовила:

— Принце, з’явись!

Квітка лаванди вже тягнеться ввись.

Прилетів птах, хотів опуститися на вазон, та раптом скрикнув:

— Ой леле, ти мене вбила!

Дівчина заплакала, бо не зрозуміла, що все це означає.

А лаванда одразу почала в’янути, листя обсипалося, і стало видно скривавлені ножиці, які встромила зведена сестра.

Тоді дівчина збагнула, чому закричав птах.

— Не плач,— мовила тітка.— Переодягнися лікарем, візьми цю пляшечку і йди, куди я скажу. Коли дістанешся до палацу, попроси, щоб тобі дозволили оглянути хворого принца. Проведеш змащеною цим бальзамом пір’їнкою по його рані, а коли він одужає, повернешся додому. Тільки не викажи себе та не бери ніякої винагороди. Дівчина так і зробила.

Вбралася в одіж, яку дала їй тітка, щоб скидатися на лікаря, та й пішла з селища.

Довго йшла, аж поки нарешті дісталася до королівського палацу.

— Я знаю про хворобу твого сина і спробую вилікувати його з допомогою цілющого бальзаму,— сказала вона королю.

її впустили до покоїв, і дівчина одразу впізнала принца й засмутилася, бо все його тіло було порізане.

Обмила вона рани, а потім провела по них змащеною в бальзамі пір’їнкою, і принцеві одразу стало краще. А за кілька днів він зовсім одужав.

Почала дівчина збиратися додому. Але ні принц, ні король із королевою не хотіли відпускати її.

Та дівчина не схотіла в них лишитися, і тоді вони вирішили щедро обдарувати її. Однак вона відмовилася від подарунків і лише сказала принцеві на прощання:

— Пам’ятай, хто тебе врятував!

Повернулася дівчина додому і побачила, що лаванда її знову розцвіла й зробилася пишною, як колись.

Розповіла вона тітці про все, що з нею сталося, а опівночі взяла вазон, поставила на підвіконня й мовила:

— Принце, з’явись!

Квітка лаванди вже тягнеться ввись.

Тільки-но вона це сказала, як перед нею з’явився принц — він убіг до кімнати з шпагою в руці й вигукнув:

— Облуднице, зараз я тебе вб’ю!

Він уже хотів простромити її шпагою, але дівчина скрикнула:

— Пам’ятай, хто тебе врятував!

Тоді принц упізнав свою рятівницю, відкинув шпагу і, обійнявши дівчину, запитав, хто встромив ножиці у вазон.

Вона повідала йому все по щирості, і звільнений від чарів принц, дізнавшись, що дівчина ні в чому не винна, забрав її до палацу й одружився з нею.

І зажили вони так щасливо, як ніхто в світі.