Белья-Флор. Іспанська народна казка

Матеріал з Казки українською мовою

Був собі чоловік, і мав він двох синів.

Старшого, Хосе, забрали в солдати і послали в Америку, де він прослужив багато років.

Повернувся аж тоді, коли батько помер, а брат захопив сам увесь маєток і став багатієм, куди тобі.

Прийшов Хосе до нього, а той саме спускається сходами.

— Не впізнаєш мене? — питає його.

А брат, грубо так:

— Ні.

Тоді він назвався, і брат послав його в клуню, мовляв, там стоїть скриня — ото і вся батьківська спадщина.

Сказав так, а сам пішов геть.

Зайшов Хосе у клуню, побачив стару скриню і думає:

«Навіщо мені ця роз-бита скриня? А втім, візьму, щоб розпалити вогонь і зігрітися, бо дуже хо-лодно».

Завдав він скриню на плечі й пішов у двір. Там узяв сокиру і ну рубати скриню, аж це з якоїсь схованки випав папірець.

Підібрав його, бачить — розписка на велику суму, позичену в його батька.

Стягнув він ті гроші і дуже забагатів.

Аж це якось іде він вулицею, а назустріч жінка і гірко плаче.

От він і питає, що з нею таке.

Вона відповідає, що занедужав чоловік, а в неї нема грошей не тільки щоб вилікувати його, а й щоб віддати борги, і чоловіка хочуть посадити в тюрму.

— Ви не побивайтеся,— сказав їй Хосе.— Не посадять вашого чоловіка в тюрму і не пустять із торгу вашого майна. Я заплачу і за лікування, і за похорон, якщо він помре.

Так Хосе й зробив.

Та коли бідолаха помер і був похований його коштом, у нього не залишилося жодного реала — вся спадщина пішла на це добре діло.

«Що ж його тепер робити? — питав у себе Хосе.— Нема чого в рота взяти. Піду-но я до королівського двору й наймуся служити».

Так він і зробив, став слугою в королівському палаці.

Поводився він добре, і король аж полюбив його, що все підвищував у чині, аж поки той зробився першим придворним.

А тим часом його брат, себелюбець, зубожів і написав до нього листа, прохаючи допомоги.

Хосе, людина добра, відгукнувся, попросивши короля взяти його служити в палац, і король узяв.

Почав той служити, але замість того, щоб дякувати своєму доброму братові, став заздрити, що Хосе — королівський улюбленець, і задумав накапостити йому.

От, щоб здійснити свій замір, він узявся збирати плітки і дізнався про кохання короля до принцеси Белья-Флор.

Король був уже старий і негарний, тому принцеса не любила його і ховалась у замку, що стояв серед лісу, куди ніхто не знав дороги.

Брат сказав королю, що Хосе знає, де Белья-Флор, і що він зв’язаний з нею.

Розгніваний король викликав Хосе і звелів йому привезти принцесу Белья-Флор, інакше його чекає шибениця.

От приходить бідолаха у стайню, щоб узяти собі коня і податися світ за очі. А кінь, білої масті, уже зовсім стара шкапа, і каже йому:

— Візьми три хлібини, сідай верхи й ні про що не турбуйся.

Хосе здивувався, почувши мову коня. Але сів верхи і вирушив у дорогу, прихопивши з собою три хлібини, як попросив кінь.

От проскакали вони чималеньку відстань, аж це на дорозі мурашник, кінь і каже:

— Поклади сюди три хлібини, щоб мурашки їли.

— Навіщо? — каже Хосе.— Вони ж нам потрібні.

— Поклади,— відповідає кінь,— і ніколи не стомлюйся робити добро. Проїхали вони ще трохи, аж бачать — заплутався в мисливських тенетах орел.

Кінь і каже Хосе:

— Злазь і звільни бідолашного птаха.

Хосе каже:

— Але ж ми тільки згаємо час.

— Дарма. Чини так, як я тобі кажу, і ніколи не стомлюйся робити добро, їдуть вони далі, під’їжджають до річки, бачать — лежить на піску рибка, і хоч як б’ється, хоч як намагається врятуватись, не може добратися до води.

Білий кінь і каже Хосе:

— Злізь, візьми бідолашну рибку й кинь у воду.

Хосе на те:

— Але ж у нас немає часу. Нам треба поспішати!

А білий кінь:

— Завжди є час для доброго вчинку. Ніколи не стомлюйся робити добро. От дісталися вони до замку, схованого в темному лісі, і бачать: Белья-Флор годує курей.

Білий кінь і каже Хосе:

— Зараз я робитиму стрибки й піруети, а Белья-Флор це сподобається.

Вона попросить покататись верхи, і ти посадиш її; тоді я почну хвицатися й іржати, вона злякається, а ти їй скажеш, що досі я не катав жінок і що варто сісти верхи тобі, як ти мене укоськаєш.

Ти скочиш на мене, а я рвону з копита і поскакаю просто до королівського палацу.

Все сталося так, як сказав кінь. Белья-Флор зрозуміла, що її хочуть украсти, коли вони помчали чвалом.

От вона сипле на землю висівки і просить свого попутника зібрати їх.

А Хосе на те:

— Там, куди ми їдемо, висівок багато.

Коли вони скакали під деревом, вона впустила хусточку, яка й повисла на найвищій гілці.

Вона просить спішитися й вилізти на дерево, щоб зняти її, а Хосе каже:

— Там, куди ми їдемо, хусточок багато.

От перехоплюються вони через річку, а Белья-Флор кидає у воду перстень і просить Хосе спішитися, щоб підібрати його.

А Хосе:

— Там, куди ми їдемо, перснів багато.

Приїжджають вони нарешті до королівського палацу.

Король, побачивши свою кохану Белья-Флор, дуже зрадів.

Але вона замкнулася в кімнаті і дверей не відчиняє.

На всі благання короля Белья-Флор сказала, що не відчинить доти, доки їй не принесуть тих трьох речей, які вона загубила дорогою.

Король і каже Хосе:

— Нічого не вдієш. Що це за речі, знаєш тільки ти. їдь і без них не вертайся, інакше опинишся на шибениці.

Зажурився бідолашний Хосе і пішов про все розповісти білому коневі, а той і каже:

— Не журися, сідай верхи, і ми знайдемо все.

Рушили вони в путь і приїхали до мурашника.

Кінь і питає:

— Хочеш дістати висівки?

А Хосе:

— Авжеж!

— То поклич мурашок і звели принести їх тобі. А якщо висівки розсіялися, вони принесуть ті, що витягли з хлібин, а їх, мабуть, немало.

Так і сталося: вдячні мурашки збіглися й наклали перед ним цілу купу висівок.

От кінь і каже:

— Бачиш, хто робить добро, той рано чи пізно збирає плоди.

Прискакали вони до того дерева, на яке Белья-Флор закинула хусточку.

Ця хусточка маяла тепер прапорцем на найвищій гілці.

Хосе питає:

— Як же мені дістати хусточку? Адже без драбини тут не обійтися.

А білий кінь на те:

— Не журися. Поклич орла, якого ти випустив із мисливських тенет, він і дістане.

Так і сталося. Прилетів орел, схопив дзьобом хусточку і віддав Хосе.

Прискакали вони до річки, а вода там каламутна.

Хосе питає:

— Як же мені дістати перстень із дна такої глибокої річки, якщо нічого не видно й невідомо, де він упав?

А кінь: — Не журися. Поклич рибку, яку ти врятував, вона й витягне.

Так і сталося. Рибка пірнула і випірнула, махаючи радісно хвостиком, із перснем у роті.

Повернувся Хосе до палацу дуже задоволений. Віднесли усе це Белья- Флор, а вона й каже:

— Не відчиню, не покину кімнати, поки того, хто викрав мене із замку, не зварять у киплячій олії.

Жорстокий король пообіцяв вволити її бажання, а Хосе сказав, що нічого не вдієш, доведеться йому вмерти, зварившись в олії.

Увійшов зажурений Хосе у стайню та й розповів про все білому коневі.

А кінь:

— Не журися. Сідай верхи, я поскакаю і від скачки спітнію, так ти змасти своє тіло моїм потом, хай тоді кидають тебе в казан,— з тобою нічого не буде.

Так воно й сталося.

Вийшов Хосе із казана і зробився таким красивим і ставним хлопцем, що всі здивувалися, а найбільше

— Белья-Флор. От вона й закохалася в нього.

Коли старий і негарний король побачив, що сталося з Хосе, то захотів і собі зробитися таким, щоб Белья-Флор закохалася в нього.

Пірнув він у казан та й ошпарився на кістку.

Тоді всі проголосили королем Хосе, і він побрався з Белья-Флор.

Пішов він подякувати білому коневі за добру службу і поміч у біді, а кінь і каже:

— Ти був добрий і щедрий і за це дістав справжню винагороду. Завжди роби людям добро, і ти ніколи не пошкодуєш.

І добрий Хосе, хоч і став королем, ніколи про це не забував.